Укр.
Стати учасником
Блог Романа Радейка
16
квітень

Плагіат і дія закону в часі

 

У ч 6. ст. 6 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. зазначено: «До захисту допускаються дисертації (наукові доповіді), виконані здобувачем наукового ступеня самостійно. Виявлення в поданій до захисту дисертації (науковій доповіді) академічного плагіату є підставою для відмови у присудженні відповідного наукового ступеня».

 

Після набрання чинності Закону МОН України, на підставі ч. 6 ст. 6 Закону України «Про вищу освіту» та пункту 26 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 № 567 (далі - Порядок №567) у зв’язку з виявленням використання текстових запозичень, ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без  посилання  на джерело, що виявлено під час проведення Міністерством експертизи дисертації здобувача наукового ступеня, застосовано санкції до осіб, що брали участь в атестації наукових кадрів:

 

 

Особи, які були позбавлені строком на два роки права участі в атестації наукових кадрів, звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва до Міністерства освіти і науки України з позовом про визнання протиправним та скасування наказу № 217 від 26 лютого 2015 року.

 

Постановами Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2015 р. (справа № 826/14830/15) і 10 грудня 2015 р. (справа № 826/13983/15) адміністративні позови – задоволено, визнано незаконними та скасовано п. 7.1. та 7.2 п. 7.2 наказу Міністерства освіти і науки України від 26.02.2015 р. №217 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 26.02.2015 року» в частині позбавлення строком на два роки права участі у підготовці наукових кадрів.

 

У цих справах суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на безпідставне застосування МОН України норм законодавства, які на момент виникнення спірних відносин не діяли.

 

Під час судового розгляду справ, судом встановлено, що захист ОСОБА_3 дисертації та в тому числі і рецензування її позивачем, здійснювались у період січня - березня 2014 р., тобто у період дії норм Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 р. N 2984-III, який відповідно втратив чинність згідно із Законом України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р.

 

У постанові в справі № 826/13983/15 суд зазначає, що п. 14 Порядку №567 жодним чином не встановлює права та обов'язки офіційного опонента, а регулює виключно обов'язок здобувача відзначити факт використання у дисертації та в авторефераті ідеї або розробки, що належать співавторам, разом з якими опубліковані наукові праці, з обов'язковим зазначенням конкретного особистого внеску в такі праці або розробки. При цьому, вказаним пунктом встановлено правові наслідки у разі не дотримання зазначених вимог саме для здобувача, а не для офіційного опонента.

 

Водночас, у справі № 826/14830/15, суд зазначає, що нормативно-правовими актами, які регулювали діяльність та сферу відповідальності наукового консультанта на час виникнення спірних правовідносин, в тому числі і Законом України 17.01.2002 р. №2984-III «Про вищу освіту», не було передбачено обов’язку наукового консультанта надавати експертну оцінку та встановлювати наявність та/або відсутність порушення порядку текстових запозичень.

 

Що ж до застосування відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення ч. 6 ст. 6 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р., суд зауважує, що, Закон України від 17.01.2002 р. №2984-III «Про вищу освіту», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, а саме на час рецензування позивачем як науковим консультантом дисертаційної роботи ОСОБА_3, не містив положень щодо відповідальності у разі виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації наукового консультанта, який надав позитивні висновки про наукову роботу. Дана відповідальність, як вбачається, введена Законом України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р., а зокрема нормою ч. 6 ст. 6, на яку безпосередньо і здійснено посилання відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу в частині, що стосується позивача.

 

З огляду на наведене, беручи до уваги висновки Конституційного суду України, викладені у рішенні від 09.02.1999 р. №1-рп/99, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно застосовано до відповідача відповідальність, передбачену ч. 6 ст. 6 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р., як таку, що застосована в розріз із конституційним принципом дії нормативно-правового акта в часі.

 

Між тим, суд зауважує, що вірними в контексті предмету даної справи є доводи позивача про те, що у відповідності до застосованої відповідачем ч. 6 ст. 6 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату здійснюється саме Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти за поданням Комітету з питань етики у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а не Міністерством освіти і науки України, як вчинено у спірному випадку.

 

Так, зокрема, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти як постійно діючий колегіальний орган з питань реалізації державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти утворено постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 р. №244, тоді як спірний наказ датовано 26.02.2015 р.

 

Київський апеляційний адміністративний суд 03 лютого 2016 р. у справі № 826/13983/15 залишив без задоволення апеляційну скаргу МОН України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2015 р., а 03 березня 2016 р. у справі № 826/14830/15 у задоволенні апеляційної скарги МОН України на Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2015 р.  – відмовив.

 

#
Новий номер журналу