ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні (друга міжнародна щорічна конференція)

Карчевський М.В.

д.ю.н., професор,

Луганський державний університет

внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Науково-технічний прогрес вимагає розв’язання задач ефективного включення у соціальне буття сучасних технологічних досягнень. Така проблематика не є новою для юристів. Чинне законодавство містить значну частину норм, що регулюють використання тієї або іншої технології. Розроблені певні підходи розв’язання типових задач правового забезпечення в даній сфері. Сучасний рівень розвитку робототехніки актуалізує проблематику відповідного юридичного забезпечення.

Уявіть, що ми у Давньому Римі. Там існує рабство. І ось під час засідання Сенату один з патриціїв каже: «Шановні! Я вважаю, що раби теж люди, тому в нас мають бути рівні права». Така ідея навряд чи була б сприйнята, а того хто її висловив скоріше за все б звинуватили у державному злочині та абсолютному нерозумінні суспільних процесів та потреб. Час розставив крапки над «і», а ми отримали багато даних для наукового аналізу тенденцій та закономірностей історії людства.

Сьогодні є схожа проблема. Стрімкий розвиток технологій перевів питання штучного інтелекту з фантастичної площини у повсякдення. Постає надзвичайно велика кількість не тільки суто технічних, але й соціальних проблем, які можна позначити поняттям «соціалізація штучного інтелекту» [3]. Чи можуть роботи отримати права та нести відповідальність? Якими будуть злочини штучних інтелектів та покарання за них? Як зміниться ринок праці? Які види робіт можна довіряти роботам, а які (якщо такі існуватимуть) залишаться тільки людськими. Що робити із зайнятістю в умовах зростання населення та прогнозованого скорочення ринку людської праці? Якою буде освіта роботів? Нарешті головне питання: як убезпечити людство?

Передумовою ефективної наукової дискусії з правового регулювання соціалізації роботів є визначення структури досліджуваного проблемного поля, формулювання ключових питань, які підлягають першочерговому аналізу. Спробуємо запропонувати один з можливих підходів до розв’язання означеного завдання.

Перше питання правового регулювання розвитку штучного інтелекту стосується доцільності заборони (обмеження) наукових розробок у даній сфері. Розуміючи небезпеки некерованого розвитку штучного інтелекту деякі вчені наполягають на забороні відповідних досліджень та контролі за поширенням технологій настільки суворим як в атомній енергетиці. Інші вчені кажуть про неможливість зупинити розвиток технологій. Як справедливо зазначає знаний український вчений В.І. Борисов, технології, які б небезпечні вони не були, обов’язково будуть винайдені та розповсюджені незалежно від нашого бажання та відношення до них. На нашу думку такий підхід є більш прагматичним та реалістичним. Заборона досліджень в сфері штучного інтелекту принципово не може стати дієвою. На відміну від досліджень в сфері ядерної зброї, розробка систем автономного озброєння в рази дешевше, отже є більш доступною. З розвитком інформаційних технологій дана діяльність ставатиме ще доступнішою, а отримані зразки зброї – ще більш небезпечними. В таких умовах законодавча заборона розробки автономної зброї приведе до ситуації, коли органи безпеки та правопорядку будуть оснащені на порядок гірше ніж злочинці, терористичні організації тощо.

Таким чином, відповідь на перше питання правового регулювання соціалізації штучного інтелекту наступна: попри ризик небезпек, абсолютна заборона розробки систем штучного інтелекту є неможливою, правове регулювання в даній сфері має забезпечувати стимулювання соціально ефективного використання технологій та мінімізацію ризиків зловживання технологією.

Наприклад, наприкінці 80-х років минулого століття Columbus-America заявила права на майно, що знаходилося на затонулому човні S.S. Central America. Особливість позову полягала у тому, чи визнає суд, що човен та скарби, які були знайдені за допомогою дистанційно керованого пристрою, є такими, що знайдені людиною (позивачем). Суд не тільки визнав права, але й сформулював правила для подальшого розв’язання подібних позовів [1]. Таке рішення привело до вибухового розвитку технологій підводних автономних пристроїв як у комерційній, так й оборонній сфері. Вже у 2012 році американська компанія Liquid Robotics повідомила про те, що їх роботизований Wave Glider здійснив подорож через Тихий океан. Залишивши бухту Сан-Франциско 17 листопада 2011 року, 6 грудня 2012 він прибув в Австралію[5]. Зрозуміло, що фізичні розміри Wave Glider певною мірою корегують оптимістичні настрої щодо перспектив роботизації в сфері судноплавства, але…

В той же час людство має забезпечити контроль за розвитком технологій. Наступне питання правового регулювання в сфері соціалізації штучного інтелекту – яким чином здійснювати правове регулювання використання штучного інтелекту.

Як зазначалося раніше, у науковій літературі представлено два підходи. У класичній системі юридичних координат вже сьогодні маємо певні рішення: визначаються права та обов’язки розробників, власників та осіб, що експлуатують роботів. У такий спосіб розв’язуються питання використання автономних транспортних засобів (autonomous vehicles), так званих «соціальних» (care robots) та хірургічних роботів, інноваційних засобів протезування тощо [2].

Інший підхід повертає нас до прикладу з Давнім Римом та полягає у розгляді роботів як суб’єктів права. Сьогодні таке рішення може виглядати як фантастика з ознаками безпідставного юридичного романтизму. Найбільш вагомий аргумент у тому, що створений штучно робот слідує закладеній програмі та, відповідно, не має свободи вибору, свободи волі. Оскільки остання є атрибутом суб’єкта права, питання нібито закрите. Проте, не викликає сумнівів, що на певному етапі розвитку технологій та ускладнення відносин в сфері робототехніки, процес прийняття рішення роботом, нехай і на підставі програми, стане настільки складним, що його можна буде розглядати як акт поведінки людини.

Отже, представлені підходи не є взаємовиключними, їх можна розглядати як різні етапи правового регулювання робототехніки. Зрозуміло, що розгляд досліджуваних питань за класичною схемою «розробник-власник-користувач» є актуальним та затребуваним для сучасного рівня технологій. Запропоновані в межах цього розуміння, рішення можуть забезпечити достатньо ефективне юридичне забезпечення сучасних військових, промислових, соціальних роботів тощо. Очевидно і те, що ускладнення технологій вимагатиме переходу до нової, більш складної схеми правового регулювання. Скоріше за все правове регулювання соціалізації штучного інтелекту пройде шлях від розгляду робота як об’єкта відносин до наділення його правами та обов’язками.

Отже, якщо перше питання правового регулювання соціалізації штучного інтелекту стосувалося стратегічної проблеми заборони або регулювання штучного інтелекту. Друге питання пов’язане з тим як забезпечити нормативно-правове відображення використання роботів. Третє, в свою чергу, пов’язане з організацією виконання норм, що регулюють використання штучного інтелекту. Збереження можливості контролювати суспільні процеси потребуватиме від людства створення ефективної системи юстиції для роботів.

З отриманням роботами статусу суб’єкта права виникнуть нові сфери юстиції. Крім традиційної юстиції можна буде казати про появу двох нових видів, умовно назвемо їх «змішана юстиція» та «юстиція штучного інтелекту». До змішаної юстиції будуть відноситися форми вирішення правових спорів між фізичними, юридичними особами, суспільством та роботами. До юстиції штучного інтелекту будуть відноситися форми вирішення правових спорів між роботами. Крім цього функціонування даної системи юстиції буде забезпечувати протидію роботам, що представляють загрозу для соціального розвитку та стабільності.

Цілком зрозуміло, що копіювати людську систему юстиції для штучного інтелекту немає сенсу. Принципово різні фізичні характеристики та потреби вимагають апріорі відмовитися від такого підходу. Разом з цим створення даної системи є необхідною умовою для того, щоб забезпечити людству можливість контролювати розвиток суспільних процесів. Скоріше за все юстиція штучного інтелекту буде створена на основі роботів. Фізичних та інтелектуальних даних людини очевидно буде недостатньо для ефективного функціонування даної системи юстиції. Створення такої системи передбачає узагальнення в чіткі алгоритми досвіду, отриманого за час існування традиційної юстиції. Таке узагальнення має стати одним з основних напрямків сучасної юридичної науки. Повторимо, завдання створення копії сформованих практик в сфері традиційної юстиції для забезпечення юстиції роботів не стоїть, проте досвід, накопичений людством у сфері юстиції, є надзвичайно важливим джерелом інформації для забезпечення правового регулювання діяльності роботів.

Наприкінці варто зауважити, що сформульовані пропозиції ґрунтуються на гіпотезі про розвиток штучного інтелекту. Сьогодні у науці представлена й інша позиція. Девід Мінделл у роботі «Повстання машин скасовується! Міфи про роботизацію» на підставі емпіричного дослідження з питань застосування сучасних роботів формулює три «міфи», хибні уявлення про перспективи робототехніки[4]. Перший міф – про лінійний прогрес, припущення про те, що техніка пройде шлях від безпосереднього керування людиною до повністю автономних роботів. Другий міф – міф про заміщення, ідея про те, що машини поступово будь виконувати всі людські завдання. Третій міф – міф про повну автономність, «утопічна ідея про те, що сьогодні або в майбутньому роботи зможуть діяти повністю самостійно». Звичайно можна критично ставитися до наведеної позиції, але вона актуалізує проблематику гіпотетичного бачення соціальних тенденцій як підґрунтя для формулювання пропозицій щодо розвитку правового регулювання. У роботі ми спробували сформулювати перспективні напрями правового регулювання беручи до уваги гіпотезу появи автономного штучного інтелекту. Можливе й інше бачення. Наприклад, технічний прогрес може піти шляхом фізичної інтеграції людини та технологій. Як у такому випадку зміниться правовий статус людини, що підсилює свої можливості численними технологічними імплантатами? Як бути у випадку використання імплантатів із штучним інтелектом? Чи всі аспекти такого бачення розвитку робототехніки отримають якісне юридичне відображення в «класичній» схемі (власник-розробник-користувач)? Отже, перспективним напрямом подальших досліджень в сфері правового регулювання соціалізації штучного інтелекту варто визнати також проблематику фізичної інтеграції людини й технологій. Частково це питання досліджувала Н.А. Савінова [6].

Актуалізація проблематики правового регулювання соціалізації штучного інтелекту вимагає організації відповідного наукового дискурсу. Один з можливих шляхів розв’язання даного завдання полягає у формулюванні ключових питань, відповіді на які мають стратегічне значення для досліджуваної проблеми. Пропонується три ключових питання щодо правового забезпечення штучного інтелекту та наступні варіанти відповідей на них.

1. Розвиток штучного інтелекту необхідно забороняти чи регулювати? Попри ризик небезпек, абсолютна заборона розробки систем штучного інтелекту є неможливою, правове регулювання в даній сфері має забезпечувати стимулювання соціально ефективного використання технологій та мінімізацію ризиків зловживання технологією.
2. Яким буде правове регулювання в сфері робототехніки? Актуальною та затребуваною для сучасного рівня технологій є класична схема «розробник-власник-користувач». Ускладнення технологій вимагатиме переходу до нової, більш складної схеми правового регулювання. Скоріше за все правове регулювання соціалізації штучного інтелекту пройде шлях від розгляду робота як об’єкта відносин до наділення його правами та обов’язками.
3. Якщо роботи отримають права та обов’язки, як зміниться система юстиції? Крім традиційної юстиції можна буде казати про появу двох нових видів, умовно назвемо їх «змішана юстиція» та «юстиція штучного інтелекту». Функціонування останньої буде забезпечувати протидію роботам, що представляють загрозу для соціального розвитку та стабільності. Скоріше за все юстиція штучного інтелекту буде створена на основі роботів. Створення такої системи передбачає узагальнення в чіткі алгоритми досвіду, отриманого за час існування традиційної юстиції.

ЛІТЕРАТУРА

1. Calo R. Robots in American Law [Electronic resource] / Ryan Calo // Legal Studies Research Paper No. 2016-04. – Mode of access : http://ssrn.com/abstract=2737598
2. D6.2 Guidelines on Regulating Robotics [Electronic resource] – Mode of access : http://www.robolaw.eu
3. Карчевский В. П. Человек и робот. Развитие процессов обучения // Искусственный интеллект. – 2012. - №4. - С. 43-52.
4. Минделл Д. «Восстание машин отменяется! Мифы о роботизации [Електронний ресурс] / Дэвид Минделл» // Альпина нон фикшн – Москва. – 2016. Режим доступа: http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=23172387
5. Морское судно-робот «Papa Mau» пересекло Тихий океан [Електронний ресурс] // Seafarersjournal.com – Режим доступа: http://www.seafarersjournal.com/news/view/morskoe-sudno-robot-papa-mau-pereseklo-tihij-okean
6. Савінова Н. А. Кримінально-правове забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні: теоретичні та практичні аспекти : монографія / Н. А. Савінова. – К. 2012. – 340 с.