ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні (четверта міжнародна щорічна конференція)

Чучко С. В.

адʼюнкт кафедри криміналістики та домедичної підготовки

Дніпропетровського державного  університету внутрішніх справ 

Процес купівлі-продажу товарів та послуг через мережу Інтернет має особливості, що істотно відрізняються від традиційної торгівлі. Так, якщо шахрайство вчинене у залі торгівельного приміщення (центру, магазину тощо), місце вчинення цього злочину є очевидним. Інформацію про злочин та його учасників можна отримати шляхом огляду торгівельного приміщення, перегляду камер спостереження тощо. Через особистий контакт покупця з продавцем, вибір та замовлення товару покупцем, формується ряд ідеальних слідів, які відображаються в пам’яті потерпілих, свідків (охоронців, касирів, інших працівників). Цей факт можна використовувати у ході проведення допиту цих осіб, пред’явлення для впізнання шахраїв. По-іншому складається ситуація у разі здійснення покупок через мережу Інтернет. Оскільки торгівельна точка є віртуальною, то і місце вчинення злочину носить віртуальний характер. Тобто, місцем вчинення шахрайства у широкому розумінні є інтернет-простір. З іншого боку покупець і продавець, домовляючись про укладання електронного правочину щодо купівлі-продажу товару, здійснюють таке віртуальне спілкування із матеріального середовища, маючи кожний свою ip-адресу. 

З цього приводу Е. Ансельмо зазначає, що кожний користувач мережі Інтернет і його комп’ютер діють автономно та формують єдину транснаціональну мережу, яка виходить за межі географічної концепції чітких кордонів. Поряд із погодженням твердження про нематеріальний (віртуальний) характер інтернет-адреси, а також адрес сайтів, що містять URL-індикатори країни походження, вчений акцентує увагу, що сервери переміщаються у фізичному просторі [1, с. 27]. Виходячи з цього, актуальним питанням є встановлення точок доступу, з яких здійснювалося спілкування між покупцем та продавцем. Між тим, дискусійною залишається проблема визначення просторових характеристик місця кримінального правопорушення в цілому. 

Проаналізуємо правові підстави для визначення місця укладання правочину. Так, згідно Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. При цьому, місцем укладення електронного договору є місцезнаходження юридичної особи або місце фактичного проживання фізичної особи, яка є продавцем (виконавцем, постачальником) товарів, робіт, послуг. Момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено цим Законом [2].

Проте місцезнаходження продавця, яке за вказаним нормативно-правовим документом одночасно є й місцем укладання договору, може знаходитися на значній відстані від місця знаходження покупця. Це зумовлює труднощі при надходженні до правоохоронних органів заяви від потерпілого, який звичайно звертається за місцем свого проживання. Як показав аналіз судово-слідчої практики та опитування практичних працівників, які розслідували кримінальні правопорушення, пов’язані із вчиненням шахрайських дій через мережу Інтернет, у 90% випадків складнощі викликає саме встановлення територіальної юрисдикції, в межах якої вчинено кримінальне правопорушення. Це стає причиною неодноразової передачі матеріалів кримінального провадження за територіальною підслідністю із одного району підрозділу Національної поліції до іншого. У 70 % випадків матеріали передаються за межі регіону, в якому розпочате кримінальне провадження. Абсолютна більшість респондентів (100 %) заявили, що цей факт негативно впливає на якість розслідування. 

Ми намагалися з’ясувати причину такої нестабільності у прийнятті процесуальних рішень, внаслідок чого встановили наступне. Так, у разі чіткого визначення місця вчинення кримінального правопорушення проблем немає і досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться це місце. Разом з тим, у разі якщо місце вчинення кримінального правопорушення невідоме або його вчинено за межами України, місце проведення досудового розслідування визначає відповідний прокурор. Згідно п. 3 ст. 218 КПК України, таке місце визначається з урахуванням місця виявлення ознак кримінального правопорушення, місця перебування підозрюваного чи більшості свідків, місця закінчення кримінального правопорушення або настання його наслідків тощо. Тобто, вбачається альтернативний варіант, який залежить від ряду обставин та тлумачення цієї норми прокурором [3]. 

У свою чергу П. Л. Фріс наголошує, що при вчиненні злочинів у сфері комп'ютерної інформації з використанням нових телекомунікаційних технологій і засобів електрозв'язку місце вчинення суспільно небезпечного діяння, як правило, не збігається з місцем реального настання суспільно небезпечних наслідків. Тому таких місць може бути декілька. Вони можуть бути віддалені один від одного на значні відстані, перебувати в транспортних засобах, різних установах, на ділянках місцевості, в тому числі в різних країнах і на континентах. За його переконанням місцем скоєння злочину найдоцільніше вважати ту ділянку місцевості або територію тієї установи, організації, держави, де було скоєно суспільно небезпечні діяння незалежно від місця настання злочинних наслідків [4]. Проте ряд вчених не поділяють такий підхід і вважають місцем вчинення злочину територію, де виявилися суспільно небезпечні наслідки. Відстоюючи таку точку зору К. В. Юртаєва наголошує, що знаходячись в одній країні, особа може спрямовувати злочинне діяння на територію інших юрисдикцій, застосовуючи сучасні комп’ютерні мережі. Правоохоронні органи країни фізичного місця знаходження правопорушника найчастіше навіть не здогадуються про кримінальні діяння особи, і виявлення злочину відбувається за наслідками, які спричиняються в іншій країні [5, с. 437].

На невизначеності юрисдикції інформаційного простору, а також правосуб’єктності осіб, що представляють, розповсюджують і споживають інформацію в мережі Інтернет, наголошує й В. Б. Наумов. Він також вважає, що визначення часу і місця дії в мережі Інтернет є певною проблемою [6]. До того ж, віддаленість об'єкта злочинних посягань, який може перебувати за тисячі кілометрів від місця скоєння злочину, зумовлює складнощі виявлення, фіксації і вилучення криміналістично-значущої інформації (слідової картини злочину) при виконанні слідчих дій для використання її в якості речового доказу і т. ін. [7, с. 347].

Виходячи з цього, можна наголосити на певній «розпливчастості» просторово-часових характеристик при вчиненні злочинів із використанням комп’ютерних технологій. С початку виникнення шахрайського умислу до його завершення може пройти певний проміжок часу і кожна дія має своє відображення як у віртуальному вигляді, так і в матеріальному (чеки, скриншоти переписок тощо). Вказане пов’язано із багатоетапним механізмом, який полягає у здійсненні ряду дій, спрямованих на досягнення кінцевого результату. Зокрема, перед тим, як досягти кінцевої мети – заволодіти шляхом шахрайства грошима, сплаченими за товар, між шахраєм та потерпілим оговорюються певні домовленості, здійснюється замовлення товару через сервер, пересилаються реквізити на оплату замовленого товару тощо. Завершуватися цей етап може перерахуванням покупцем грошей через будь-яку систему електронних платежів. При цьому, ризики можуть виникнути на будь-якому етапі. На початковому етапі розслідування проваджень, пов’язаних із здійсненням цивільно-правових угод через мережу Інтернет, слідчий повинен враховувати всі місця, в яких відобразилися дії шахраїв. 

Список використаних джерел

1. Ансельмо Э. Киберпространство в международном законодательстве: опровергает ли развитие Интернета принцип территориальности в международном праве. Экономические стратегии. 2006. № 2. С. 24-31.
2. Про електронну комерцію: Закон України від 03.09.2015 № 675-VIII.URL://zakon2.rada.gov.ua/laws/show /675-19 (дата звернення 14.10.20 р.).
3. Кримінальний процесуальний Кодекс України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI.URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (дата звернення 18.10.2020).
4. Фріс П. Л. Кримінально-правова політика у сфері протидії кіберзлочинності в Україні: ефективність та перспективи розвитку / Боротьба з інтернет-злочинністю: матеріали міжнар. наук.- практ. конф. (Донецьк, 12–13 черв. 2013 р.). Донецьк : Донец. юрид. ін-т, 2013. С. 39-43.
5. Юртаєва К. В. Визначення місця вчинення злочинів з використанням комп’ютерних технологій. Форум права. 2009. № 2. С. 434–441. URL: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-2/09ykvvkt.pdf (дата звернення 10.10.2020).
6. Наумов В. Б. Особенности правового регулирования сети Интернет.http://www.russianlaw.net/law/doc/a08.htm (дата звернення 11.09.2020 р.).
7. Кіпа О. О. Правопорушення в мережі Інтернет. Часопис Київського університету права. 2010. № 4. С. 346-349.