ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні (четверта міжнародна щорічна конференція)

Некіт К.Г.

Національний університет «Одеська юридична академія»

докторант кафедри цивільного права, кандидат юридичних наук, доцент

В умовах розвитку інформаційних технологій  з’являються нові форми взаємодії між учасниками цивільного обігу. Кілька років тому у юридичних колах активно дискутувались питання про можливість впровадження у сучасну правову реальність так званих смарт-контрактів. Зустрічались навіть випадки оформлення відносин купівлі-продажу за допомогою смарт-контракту. Однак ця конструкція все ще не набула широкого застосування в українському суспільстві, оскільки безліч питань, пов’язаних зі смарт-контрактами залишаються невирішеними. Одним з найважливіших є питання щодо правової природи смарт-контракту та допустимості вважати його своєрідним договором, з якого можуть виникати цивільні відносини, зокрема, набуватись право власності.

Стосовно правової природи смарт-контрактів думки дослідників різняться. Смарт-контракти пропонують вважати самостійним договором [1], несамостійною договірною конструкцією [2], договором з особливим (автоматизованим) способом виконання або способом виконання зобов’язання [3], формою договору [4], доказом, який підтверджує факт укладення договору в усній формі [5], юридично значимим повідомленням [6].

Підхід до розуміння смарт-контракту як особливого договору є доволі поширеним у юридичній літературі. Однак чіткої відповіді на питання, яким саме видом договору є смарт-контракт на сьогодні у доктрині не існує. Деякі дослідники зазначають, що місце смарт-контрактів серед несамостійних договірних конструкцій, які відображають особливості укладання або спеціальні правові наслідки будь-якого цивільно-правового договору, якщо він відповідає вказаним у законі ознакам [2].

Поширеним також є розуміння смарт-контракту як особливої форми договору. Так, Богданова О.Є. зазначає, що смарт-контракт є різновидом письмової (електронної) форми договору, особливість якої полягає в тому, що воля суб’єкта виражається за допомогою спеціальних технічних засобів у вигляді програмного коду. При цьому волевиявлення на укладання договору одночасно означає й волевиявлення на його виконання при настанні визначених умовами договору обставин [4, c. 114]. Такої ж позиції дотримується Митрофанова І.О., яка зазначає, що оскільки письмова форма договорів охоплює електронні документи, а електронним документом визнається інформація, підготована, відправлена, отримана чи збережена за допомогою електронних, магнітних, оптичних чи аналогічних засобів, і при цьому програмний код є нічим іншим, як інформацією, то логічно прирівняти смарт-контракт до письмової форми договору. Остання також вважає, що смарт-контракт є одночасно особливим способом виконання зобов’язань, тобто смарт-контракт не є окремим специфічним видом зобов’язання, а особливим способом виконання зобов’язань за договором[7, c. 24].

Деякі вчені взагалі не вважають за необхідне кваліфікувати смарт-контракт як вид чи форму договору. Так, А. Тюльканов зазначає, що смарт-контракт – це програма для ЕОМ, записана у розподілений реєстр та спрямована на забезпечення автоматичного виконання договірних зобов’язань. Тому його можна використовувати лише як об’єктивний доказ досягнення сторонами юридично чинної угоди, укладеної в усній формі за допомогою конклюдентних дій [5]. Існує також позиція, що смарт-контракт необхідно кваліфікувати як відмінну від класичного договору в електронній формі правову категорію, оскільки неможливо прирівнювати програмний код до цивільно-правового договору, який має відповідати певним вимогам, що не можуть бути повністю враховані в одному лише програмному коді. Тому смарт-контракт пропонується розуміти як заснований на блокчейн технології програмний код, який за своїми правовими ознаками є юридично значимими повідомленням, записаним на програмній мові [6, c. 297]. 

Слід зазначити, що у підходах законодавців простежується дотримання позиції, згідно з якою смарт-контракт кваліфікується як особлива форма договору. На сьогодні законодавче визначення смарт-контракту можна знайти лише у деяких прийнятих нормативних актах, зокрема, у Декреті Президента Республіки Білорусь № 8 «Про розвиток цифрової економіки» та у законодавстві деяких штатів США. В Україні, на жаль, не було зроблено спроби надати визначення поняттю смарт-контрактів навіть на рівні законопроектів. Зокрема, ані проекти Законів України «Про обіг криптовалюти в Україні» та «Про стимулювання ринку криптовалют та їх похідних в Україні», що з’явилися у 2017 році, ані проект Закону України «Про віртуальні активи», розроблений у травні 2020 року не містять визначення поняття смарт-контракту.

Проаналізуємо законодавчі визначення смарт-контрактів у світовій практиці.

Відповідно до легального визначення, закріпленого у законодавстві Республіки Білорусь, смарт-контракт – це програмний код, призначений для функціонування у реєстрі блоків транзакцій (блокчейні), іншій розподіленій інформаційній системі з метою автоматизованого здійснення та (або) виконання правочинів або вчинення інших юридично значимих дій [8]. 

Як бачимо, законодавець Республіки Білорусь надає визначення смарт-контракту через його технічну природу. Смарт-контракт не кваліфікується як вид або форма договору, а скоріше як технічний спосіб виконання правочинів. 

Законодавчі визначення поняття смарт-контрактів містяться також у законодавстві деяких штатів США. Так, за законодавством Арізони, смарт-контракт є програмою, яка активується подіями, що відбуваються, причому вона діє у розподіленому децентралізованому багатокористувацькому відтворюваному реєстрі і може управляти та передавати активи у такому реєстрі. Схоже визначення смарт-контракту міститься у законодавстві штату Теннессі. Тут визначення смарт-контракту розширює сферу його застосування: крім управління та передачі активів у реєстрі додається можливість створення та поширення активів у реєстрі, синхронізації інформації та управління правами доступу до програмних продуктів [9]. Відповідно до законодавства штату Невада смарт-контракт є програмою, яка активується певними подіями, відображає певний стан, виконується на розподіленому, децентралізованому та такому, що знаходиться у спільному доступі, реєстрі, та здатна контролювати  активи, враховані у такому реєстрі, а також ініціювати їх передачу [10].

У законодавствах Великої Британії та Франції легального визначення смарт-контракту не закріплено. Але у доктрині та правових розробках домінує визначення смарт-контрактів через комп’ютерний код. Так, у Програмі правової реформи Великобританії смарт-контракти визначаються як самовиконувані договори, записані за допомогою комп’ютерного коду [11, 4]. У французький доктрині превалює підхід до розуміння смарт-контрактів як комп’ютерних програм, а не цивільно-правових договорів. Смарт-контракти частіше за все визначаються як комп’ютерні програми, призначення яких полягає у автоматичному оформленні, виконанні та припиненні якого-небудь договору [12].

Незважаючи на істотні розбіжності у розумінні правової природи смарт-контрактів, все ж таки є тенденція до введення їх у правове поле як частини договірного права. На сьогодні пропонуються дві основні моделі включення смарт-контрактів у договірне право: як самостійного договору та гібридна модель. У першому випадку припускається існування договору у традиційній письмовій формі. При цьому додатково частина умов такого договору буде внесена у смарт-контракт. У другому випадку поєднуються частина договору у традиційній письмові формі та частина договору, яка піддається автоматизації та записана на одній з мов програмування. При цьому частина договору, записана мовою програмування буде автоматично виконуватись [4, c. 109].

Аналізуючи підходи до правової природи смарт-контрактів, а також підходи до законодавчих визначень цього поняття, можна дійти висновку про необхідність все ж таки розрізняти поняття смарт-контракту як технічного явища (комп’ютерної програми) та юридичного. З цією метою доцільно ввести у правове поле одночасно два терміни, які дозволять розрізняти і різні моделі використання смарт-контрактів. Якщо смарт-контракт не замінює угоди, а лише автоматизує виконання, доцільно вести мову про «програмний код» або «код контракту». Якщо ж у смарт-контракті повністю прописані умови угоди таким чином, що він може її замінити повністю або частково, доцільно використовувати термін «юридичний смарт-контракт». Останній за своєю правовою природою може розглядатись як аналог письмової форми правочину, різновид електронного правочину або правочин у цифровій (digital) формі. 

Список використаної літератури

1. Савельев А.И. Договорное право 2.0: «умные контракты» как начало конца классического договорного права. Вестник гражданского права. 2016. № 3. С. 32-60. 
2. Ефимова Л.Г., Сиземова О.Б. Правовая природа смарт-контракта.  Банковское право. 2019. № 1. С. 23-30.
3. Сомова Е.В. Смарт-контракт в договорном праве. Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. 2019. № 2. С. 79-86.
4. Богданова Е.Е. Проблемы применения смарт-контрактов в сделках с виртуальным имуществом. Lex russica. 2019. № 7(152). С. 108-118. 
5. Тюльканов А. Смарт-контракты – договоры или технические средства? URL:https://zakon.ru/blog/2017/4/7/smart-kontrakty__dogovory_ili_tehnicheskie_sredstva (дата звернення: 10.11.2020).
6. Kirillova E.A., Bogdan V.V., Lagutin I.B., Gorevoy E.D. Legal status of smart contracts: features, role, significance. Juridicas Cuc. 2019. № 15 (1). Рp. 285-300.
7. Митрофанова И.А. Законодательное регулирование «умных» контрактов: проблемы и перспективы развития. Правовая парадигма. 2018. № 4 (17). С. 22-28. 
8. О развитии цифровой экономики: Декрет Президента Республики Беларусь № 8 от 21 декабря 2017 г. URL: http://pravo.by/upload/docs/op/Pd1700008_1514322000.pdf (дата звернення: 10.11.2020).
9. Лукоянов Н.В. Правовые аспекты заключения, изменения и прекращения смарт-контрактов. Юридические исследования. 2018. № 11. С. 28-35. 
10. Тюльканов А. Блокчейну – нет, смарт-контрактам – да: законодатели Невады определились с понятиями.  URL: https://zakon.ru/blog/2017/6/19/blokchejnu_-_da_smart-kontraktam_-_net_zakonodateli_nevady_opredelilis_s_ponyatiyami (дата звернення: 10.11.2020).
11. Law Comission. Thirteenth Program of Law Reform. Law Com № 377. URL:https://assets.publishing.service.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/668113/13th-Programme-of-Law-Reform.pdf  (дата звернення: 10.11.2020).
12. Чуб Д.В. Правовое регулирование смарт-контрактов во Франции // Актуальные проблемы российского права. 2019. № 8 (105). С. 151-157.