ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні (четверта міжнародна щорічна конференція)

Кашицька А.Ю.

аспірант Київського університету права

Національної академії наук України

Особливий характер кіберзлочинів обумовлює певні характерні риси тактики та методики їх розслідування. На першому етапі ключове завдання слідчого полягає в встановленні події злочину та висуванні версій, що визначають весь подальший хід розслідування. Як правило, виявлення кіберзлочину відбувається завдяки повідомленню від потерпілих осіб або на підставі інформації, отриманої від оперативних працівників, а в певних випадках також і від третіх осіб. Саме тому на цьому етапі важливе значення відіграє взаємодія з такими особами та отримання від них інформації необхідної для подальшого належного розслідування.

Одним з головних способів отримання інформації важливої для слідства є допит. Допит – це складна слідча (розшукова) дія, яка чітко регламентована законодавством та спрямована на отримання вербальної інформації щодо обставин, яка мають значення для кримінального провадження.

В. Поляник в своїй науковій праці зазначає про такі основні тактичні завдання допиту в сфері кіберзлочинності: 

• розкриття складових злочину; 
• встановлення обставин, місця та часу дій, важливих для розслідування; шляхи та мотиви їх виконання та одночасні, особливості осіб, які беруть у ньому участь;
• визначення предмета кримінального правопорушення; 
• визначення розміру заподіяної шкоди; 
• встановлення інших свідків та осіб, причетних до злочинів [1].

Традиційно тактика проведення допиту включає три етапи: підготовчий, робочий і заключний. 

Підготовка до допиту включає:

• Вивчення матеріалів кримінальної справи;
• Підготовка спеціальних питань;
• Вивчення особи допитуваного;
• Складання плану допиту [5].

Особливості підготовки до проведення допиту у процесі розслідуванні злочинних посягань у кіберсфері обумовлюються тим, що, як правило, допитувані особи відрізняються високим рівнем розумових здібностей та професійною підготовкою. Допит у справах про кіберзлочини передбачає достатню інформаційну підготовку службової особи. Тобто така особа повинна розумітися на комп’ютерних технологіях (щонайменше розуміти сутність охоронюваних законом суспільних інтересів), а також знати нормативно-правову базу, що регулює відповідні питання. Доцільно в даному випадку ознайомитися зі спеціальною літературою та провести консультацію зі спеціалістами, а в певних випадках залучити їх до проведення слідчої (розшукової) дії. В протилежному випадку особа, яка не володіє спеціальними знаннями хоча б на базовому рівні не зможе вірно зрозуміти саму подію злочину та виявити недостовірні відомості і протиріччя в показаннях особи. Проблематика даного питання полягає в тому, що визначення рівня підготовки уповноваженої особи носить суб’єктивний характер і здійснюється за внутрішнім переконанням такої особи [6].

Долучення спеціаліста до проведення допиту, з одного боку, допоможе слідчому у належному розумінні специфічної термінології та побудові плану допиту з урахуванням розуміння логічного зв’язку між здійсненими особою діями та вчиненим злочином. З іншого боку, присутність спеціаліста може негативно позначитися на результатах допиту, оскільки у допитуваної особи може виникнути сумніви щодо професіоналізму слідчого та недовіра у зв’язку з присутність третьої особи [4].

Також не менш важливим є вірне розуміння психологічних особливостей осіб, які обізнані у кіберсфері та особливості їх деформації. У зв’язку з  цим підготовчий етап допиту також передбачає збір інформації про допитувану особу. В даному випадку застосовуються не тільки стандартні криміналістичні джерела (особові справи, медичні картки, дані криміналістичної реєстрації та інше), але також інформація, яку можна встановити за допомогою відкритих електронних мереж (соціальні мережі, блоги, чати та інше). До такої інформації можливо віднести відомості про прізвище та ім’я особи, дату народження, місце проживання, навчальну та трудову діяльність, спосіб життя, соціальні зв’язки, інтереси та вподобання, найбільш відвідуванні місця, сімейний стан тощо. Крім того, визначити психологічний портрет особи можливо за допомогою дописів і коментарів особи в соціальних мережах (що саме коментує особа, які вона має схильності, її ставлення до певних подій та соціальних явищ тощо) [2].

Також важливо розуміти, що кіберпростір значно впливає на свідомість особи. Важливим тут є ступінь анонімності, яка варіюється залежно від того, де знаходиться і що робить користувач. Вона впливає на поведінку особи, зокрема на зняття соціально встановлених обмежень, наслідком чого може стати розгальмована або дезінгібована активність, що являє собою неусвідомлене ослаблення стримуючої дії соціальних санкцій та заборон. Таким чином, кіберпростір створює в злочинця ілюзію вседозволеності та безкарності. Крім того, анонімність дозволяє особі створити будь-який образ, видаючи себе за іншу або взагалі не існуючу людину, що унеможливлює встановлення її особистості. До того ж  слід мати на увазі, що для кіберзлочинців характерні такі риси поведінки, як інтернет-залежність, тривожні стани, дисоціативні розлади особистості.

Побудова плану допиту полягає в попередньому визначенні кола обставин, які необхідно з’ясувати слідчому. Наприклад, В. Поляник зазначає, що на початкову етапі допиту важливо з’ясувати такі необхідні для слідства обставини як:

• навички та досвід роботи з комп’ютерами та спеціалізованим програмним забезпеченням;
• використання легального доступу до комп’ютерів та програмного забезпечення на робочому місці;
• конкретні операції з комп’ютерною інформацією, які допитувана особа здійснювала на робочому комп’ютері або на комп’ютері знайомих;
• легальний доступ та робота в мережі Інтернет;
• використання ідентифікаційних кодів та паролів для доступу до комп’ютерної мережі на роботі [1].

У науковій літературі існують численні класифікації кіберзлочинців. Класифікація злочинців на різні групи допоможе слідчому у практичній діяльності скласти чіткий перелік питань з урахуванням віднесення особи до тієї чи іншої групи кіберзлочинців злочинців. 

Так, наприклад, у своїй праці Довженко О.Ю. також акцентує увагу на необхідності класифікації кіберзлочинцв залежно від локалізації злочинної діяльності. На його думку, кіберзлочинців можна поділити на таких, що ведуть основну злочинну діяльність виключно в кіберпросторі, таких, що ведуть злочинну діяльність як у кіберпросторі, так і в реальному житті, а також осіб, що ведуть злочинний спосіб життя, та для яких кіберзлочин є лише одним із різновидів злочинних посягань, які не відрізняє від злочинного посягання в реальному світі [3].

Таким чином, допит являє собою одну з ключових слідчих (розшукових) дій під час розслідування кіберзлочинів. Уповноважена особа, яка проводить допит повинна мати щонайменше базові знанні у сфері комп’ютерних технологій. Крім того, в певних випадках не буде зайвим також залучення спеціаліста для проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Належне розуміння психологічної складової осіб, які вчиняють кіберзлочини необхідне службовій особі для побудови плану допиту, а також для обрання найбільш дієвої тактики під час допиту.

Список використаних джерел:

1. Polivanyuk V. Interrogation of Suspects in Investigating Computer Crime. URL: http:// www.crime-research.org/library/Polivan1003eng.html
2. Голубєв В.О. Розслідування комп’ютерних злочинів : монографія. Запоріжжя : Гуманітарний університет «ЗІДМУ», 2003. 296 с.
3. Довженко О.Ю. До питання про практику допитів у справах про кіберзлочини. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія : Юриспруденція. 2019. №37. URL :  http://vestnik-pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc37/37.pdf
4. Курилін І.Р. Тактика допиту при розслідуванні кіберзлочинів. International scientific journal «Internauka.» Series: «Juridical Sciences». 2020. URL : https://www.inter-nauka.com/uploads/public/1599809595510.pdf.
5. Чаплинська Ю.А. Організаційне забезпечення проведення допиту. Право і суспільство. № 4/2012. URL : http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Pis_2012_4_44.pdf
6. Шевченко Е.С. Социально-технологические детерминанты следственных действий при расследовании киберпреступлений. Актуальные проблемы российского права. 2016. №10. С. 160-169.