ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні (четверта міжнародна щорічна конференція)

Охотнікова О. М.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри 

конституційного‚ адміністративного та кримінального права

ДВНЗ «Київський національний економічний 

університет імені Вадима Гетьмана»

ORCID: 0000-0003-2927-3363

Галенко Т. М.

здобувач вищої освіти 

навчально-наукового інституту «Юридичний інститут 

ДВНЗ «Київський національний економічний 

університет імені Вадима Гетьмана»

Питання забезпечення прав і свобод людини та громадянина є дуже важливим і актуальним, особливо в сфері ІТ-права. На сьогодні, дослідження проблематики сфери ІТ-права в Україні знаходиться на початковому етапі та викликає в науковців усе більший інтерес. Разом з тим, новим, не дослідженим на даний час залишається питання забезпечення органами публічної влади прав і свобод людини і громадянина в цій сфері. Стрімкий розвиток інформаційних технологій в сучасному світі обумовлює їх використання в сфері публічного управління. Зважаючи на те, що згідно із статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, дана проблема є важливою та потребує комплексного дослідження.

Окремі аспекти викладеної вище проблеми відображено у роботах таких вчених як А.А. Барікова, М.Ю. Горкуша, С.С. Єсімов, М.П. Ільницький, Б.А. Кормич, А.І. Марущак, М.С. Міхровська, Д.Д. Позова, О.В. Половцев, О.І. Сімсон, Є.О. Харитонов, В.С. Цимбалюк та інші.

Джерела, що здійснюють правове регулювання відносин, які виникають у сфері реалізації, застосування та функціонування ІТ, складаються переважно із законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, серед яких найвищу юридичну силу має Основний Закон. Адже в статтях 31, 32, 34, 41 Конституції України закріплено перелік прав і свобод людини і громадянина, що встановлюють їх статус в інформаційному просторі, особливо під час використання інформаційних технологій [1].

Виділимо наступні нормативно-правові акти, що регулюють правові відносини в галузі ІТ, в тому числі за участю органів публічного права: Закон України «Про інформацію», Закон України «Про науково-технічну інформацію», Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», Закон України «Про Національну програму інформатизації», Закон України «Про телекомунікації», Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», Закон України «Про звернення громадян» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про звернення громадян» щодо електронного звернення та електронної петиції», Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» тощо.

Останнім часом надання послуг, консультацій, поширення інформації органами публічної влади, подання звернень, реєстрації на прийом громадянами здійснюється в електронному форматі в дистанційному режимі, за допомогою електронних інформаційно-комунікаційних систем. На нашу думку, така трансформація та інформатизація діяльності органів публічної влади в сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина має свої переваги та недоліки. Хочемо акцентувати на тому, що будь-які соціально значущі відносини повинні врегульовуватися правом, бути регламентованими в законодавстві та належним чином впорядкованими. Для того, щоб правове регулювання даного виду правовідношення здійснювалось на належному рівні, актуальним постає питання дослідження певних аспектів забезпечення органами публічної влади прав і свобод людини та громадянина за допомогою ІТ-права.

Для України, як для демократичної, правової, соціальної держави, необхідно переходити на новий рівень розвитку інформаційного суспільства. Така трансформація зумовлена рядом причин, серед яких основною ми вважаємо забезпечення прав людини і громадянина органами публічного адміністрування. При цьому, не менш важливе завдання постає перед державою – створити та удосконалювати правову базу, необхідну для нормального існування та розвитку інформаційних технологій, а також здійснювати фінансування цієї сфери [7].

Матеріали здійсненого дослідження дозволяють відокремити позитивні зміни в державі, запроваджені в сфері застосування інформаційних технологій протягом останніх трьох років. Такі зміни полегшують доступ громадян до органів публічної влади, підвищують ефективність їх роботи, спрощують взаємодію між ними (зокрема в частині відходу від певних бюрократичних моделей роботи) та сприяють удосконаленню механізму забезпечення прав людини і громадянина. 

Відповідно до вище викладеного, хочемо виділити наступні важливі зміни в діяльності органів публічної влади, спрямованої на забезпечення прав людини та громадянина, із використанням інформаційних технологій.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 649-р від 20 вересня 2017 року було схвалено Концепцію розвитку електронного урядування в Україні. Відповідно до згаданої Концепції: «розвиток та поширення сучасних інформаційно-комунікаційних технологій створює нові можливості для забезпечення взаємодії та співпраці органів влади, громадян і бізнесу, високоякісного обслуговування фізичних та юридичних осіб державою, у тому числі залучення громадян до проектування електронних послуг та отримання якісного зворотного зв’язку» [6].

На даний час функціонують окремі електронні сервіси уряду, що спрощують відносини з громадянами. Наприклад, це Є-Data – єдиний веб-портал використання публічних коштів. Офіційний державний інформаційний портал, що знаходиться в мережі Інтернет і на якому відкрито оприлюднюється інформація про використання публічних коштів.

Портал державних послуг – iGov, проєкт, який створено тисячами вітчизняних та зарубіжних волонтерів та передано державі. Метою створення сервісу такого формату – є перемога над корупцією та переведення всіх можливих державних процедур в якісний, ефективний, транспарентний формат [3].

Не можна не згадати про Єдину державну електронну базу з питань освіти, яку було створено 13 липня 2011 року постановою Кабінету Міністрів України №752 і яка ефективно функціонує вже тривалий період часу. Запровадження цього проєкту надало доступ громадянам до інформації про суб’єктів освітньої діяльності, документів про освіту тощо.

Ефективним є також сайт, що забезпечує отримання послуг без контакту з представниками влади, де розміщені всі необхідні сервіси в електронному режимі – Он-лайн будинок юстиції. За допомогою цього сайту громадяни можуть отримати повторні документи, що підтверджують державну реєстрацію актів цивільного стану, а також дистанційно здійснити державну реєстрацію громадської організації зі статусом юридичної особи [3]. Ми вбачаємо наступні позитивні моменти, що сприяють забезпеченню прав людини і громадянина: відсутність довгих черг та запобігання виникненню зловживань з боку органів публічного адміністрування.

Крім того, існують ще інші портали, такі як Єдиний державний портал адміністративних послуг, офіційні сайти міністерств (в тому числі Міністерства юстиції України), де кожен громадянин має змогу подати електронне звернення з будь-кого питання, Державний реєстр виборців, Єдиний портал державних послуг Дія, де в електронному форматі завантажені документи, що посвідчують особу, посвідчення водія, студентський квиток тощо. 

Зауважимо, що наразі Україна активно використовує інформаційні технології в публічному адмініструванні, однак містяться й певні недоліки, які можуть загрожувати інформаційній безпеці, не виключаються також можливості розкриття персональної інформації громадян. Перш за все, держава в особі органів державної влади та місцевого самоврядування повинна забезпечувати права, свободи людини і громадянина, гарантувати надійний захист інформації. 

У той же час, як на державному рівні активно запроваджуються нові проєкти, про застосування інформаційних технологій органами місцевого самоврядування в сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина стверджувати можна не багато. 

Звичайно з’являються певні напрацювання концепцій розвитку інформаційних технологій, однак реалії сьогодення такі, що інформатизація діяльності органів місцевого самоврядування в сфері забезпечення прав і свобод людини знаходиться на етапі становлення, який розпочинається із створення та ведення веб-сайтів органів на місцях. Ключовою проблемою, на нашу думку, є те, що в країні загалом та на місцях зокрема, немає достатнього фінансування для забезпечення всіх посадових осіб органів публічного врядування, перш за все, сучасними технічними пристроями. З огляду на викладене, можемо стверджувати, що це є проблемою забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Схиляємось до думки О. В. Іванюка, В. А. Довженка, І. В. Кравця, що «дотримання імперативу цінності людини є важливим не тільки для організації ефективної роботи державних органів влади і налагодження взаємодії органів влади з громадськістю, а врахування важливості отримання оберненого зв’язку».

Автори серед проблем впровадження інформаційних технологій в публічному управлінні і адмініструванні виділяють досить низький рівень фінансування проектів електронного урядування з боку держави, низький рівень знань громадян та службовців у сфері використання інформаційно-комунікаційних засобів та їх можливостей громадянами старшого віку, використання паперових носіїв протягом тривалого часу, внаслідок чого можуть виникати труднощі при роботі з електронними носіями, малозацікавленість суб’єктів публічного адміністрування у прозорості своєї діяльності та своєчасності виконання своїх обов’язків із забезпечення прав людини і громадянина, а також корупційні інтереси [4]. 

Ми погоджуємось із такою думкою, та вважаємо за доцільне додати до проблем впровадження інформаційних технологій в публічне адміністрування також низький рівень захищеності систем, серверів, що може призвести до виникнення труднощів у майбутньому та порушення прав і свобод людини та громадянина, недоліки технічних приладів та відсутність якісних інформаційних засобів. Вирішення таких проблем унеможливить ймовірність збою системи та гарантує якісне забезпечення органами публічної влади прав громадян, що до них звернулись.

Більше того, досвід зарубіжних держав, таких як Франція, Німеччина, Сполучені Штати Америки, Фінляндія, Естонія, Сінгапур, Англія показує, що залучення та використання інформаційних технологій у публічному управлінні як на державному, так і на місцевому рівнях, значно підвищує його ефективність [2]. Як приклад наведемо активне впровадження у Франції програми електронного урядування. Дана програма забезпечує широкий доступ до Інтернету для суспільства та урядових структур, модернізацію публічного управління. Зокрема, як зазначає О. Рябоконь, проєкти GLODE SIO IMAGINE підтримують функціонування мережі Інтернет з питань працевлаштування, тестування й контролю за електронною звітністю, партнерства місцевої влади з провайдерами та науковцями, е-врядування на місцевому рівні, підтримку і взаємодію культурних зв’язків з регіонами Європи [5]. 

Схиляємось до думки, що позитивним для України стане перейняття досвіду Франції в сфері модернізації публічного управління, що дозволить повноцінно забезпечувати права людини та громадянина на доступ до інформації, таємниці листування, доступу до адміністративних послуг, на приватність і конфіденційність, право на електронне звернення тощо. Однак, повторимо, що для цього потрібно належне фінансове забезпечення.

Отже, застосування та розвиток інформаційний технологій сприяє органам публічної влади в ефективнішому забезпеченні прав людини і громадянина в Україні. ІТ-право – це черговий виклик, наступна сходинка на шляху становлення України, як соціальної держави. Особливо цінним воно є у зв’язку із ситуацією, що склалась із COVID-19 на сьогодні, а також при врахуванні інтересів людей з особливим потребами, які не можуть вільно пересуватись тощо. 

Досвід передових країн показує, що перехід від бюрократичної системи до системи із використанням інформаційних технологій є ефективним та сприяє забезпеченню прав людини і громадянина. В Україні такий досвід з’являється, проте на даному етапі має свої недоліки, що були описані вище. Такі проблеми є важливими, вони перешкоджають забезпеченню прав людини і громадянина, а отже наступним завданням, яке постає перед науковцями – є знаходження шляхів їх усунення.

Список використаної літератури:

1. Позова Д.Д. Система джерел правового регулювання інформаційно-технологічних відносин / Д.Д. Позова // Часопис цивілістики. – 2017. – Вип. 24. – С. 93-96. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chac_2017_24_22.
2. Борисова А.М. Інформаційні технології як визначальний інструмент формування моделі ефективного державного управління / А.М. Борисова // Молодий вчений. – 2019. – № 3(2). – С. 405-408. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2019_3(2)__48.
3. Кузьмін О.В., Січко Т.В. Використання сучасних інформаційних технологій в державних органах влади. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції для студентів, аспірантів та молодих вчених «Прикладні інформаційні технології»: зб. наук. пр. Вінниця, ДонНУ імені Василя Стуса, 2020. С. 214 - 217.
4. Іванюк О.В. Перспективи впровадження інформаційних технологій у вітчизняній системі публічного управління [Електронний ресурс] /О.В. Іванюк, В.А. Довженко, І.В. Кравець // Державне управління: удосконалення та розвиток. – 2018. – № 4. – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/4_2018 /37.pdf (дата звернення: 04.11.2020).
5. Рябоконь О. Державна інформаційна політика формування інформаційного суспільства: зарубіжний досвід / О. Рябоконь // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – 2016. – Вип. 43. – С. 97-114. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/npnbuimviv_2016_43_9
6. Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів Українивід 20.09.2017 р. № 649-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/250287124 (дата звернення: 04.11.2020)
7. Єсімов С.С. Правове регулювання застосування інформаційних технологій для формування довіри до органів державної влади / С.С. Єсімов // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. серія юридична. – 2015. – Вип. 1. – С. 173-184. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvlduvs_2015_1_19.