ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні (четверта міжнародна щорічна конференція)
Добош З.
доцент кафедри цивільного права та процесу, к.ю.н.
Інституту права, психології та інноваційної освіти
НУ "Львівська політехніка"
Дицьо Д.
студентка групи ПВ-46
Інституту права, психології та інноваційної освіти
НУ "Львівська політехніка"
Модернізація сучасних технологій призводить до прогресу. Цей прогрес відбувається у всіх сферах життєдіяльності суспільства і як будь-яке явище має як позитивні так і негативні наслідки. Одним із негативних наслідків такого розвитку є поява нового виду злочинності, який важко якимось чином розкрити, адже рівень новітніх технологій дозволяє користувачам приховати практично всі сліди такого злочину. Саме поняття кіберзлочину є відносно новим проте серед науковців точаться суперечки щодо визначення цього поняття. Так, Т. Тропіна зазначає, що під кіберзлочинністю слід розуміти сукупність злочинів, що вчиняються в кіберпросторі за допомогою або через комп’ютерні системи чи комп’ютерні мережі, а також інших засобів доступу до кіберпростору в межах комп’ютерних систем або мереж і проти комп’ютерних систем, комп’ютерних мереж і комп’ютерних даних [1] .
З таким визначенням кіберзлочинності погоджуються О. Іванченко та інші вітчизняні науковці. Разом з тим С. Буяджи зауважує, що, акцентуючи увагу на специфіці кіберзлочинів та кіберпростору як осередку їх вчинення, автори цього визначення нехтують ознаками злочинності загалом, і пропонує: тлумачити кіберзлочинність як сукупність окреслених кримінальним законом вчинків, скоєних на тій чи іншій території або щодо об’єктів, розташованих на ній, за відповідний період часу, вчинених у віртуальному просторі шляхом деструктивного впливу на комп’ютерні системи, комп’ютерні мережі й комп’ютерні дані [2].
На наш погляд, доволі розлоге визначення кіберзлочину дає В. Бєлєнький. Він зазначає: Кіберзлочин – це винне, суспільно небезпечне, кримінально каране втручання в сферу безпеки обігу комп’ютерної інформації, роботу комп’ютерів, комп’ютерних програм, комп’ютерних мереж, несанкціонована модифікація комп’ютерних даних, а також інші протиправні суспільно небезпечні діяння, зроблені за допомогою комп’ютерів, комп’ютерних мереж і програм, а також за допомогою інших пристроїв із вбудованими процесорами і контролерами, які можуть мати доступ до інформаційного простору [3].
Край суперечкам серед науковців поклало закріплення поняття кіберзлочину на законодавчому рівні зокрема п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України” зазначається, що: «кіберзлочин (комп’ютерний злочин) – суспільно небезпечне винне діяння у кіберпросторі та/або з його використанням, відповідальність за яке передбачена законом України про кримінальну відповідальність та/або яке визнано злочином міжнародними договорами України» [4].
Що стосується міжнародних правових актів, то у доповіді Десятого Конгресу ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками(2000) було зазначено, що існує два розуміння кіберзлочинів. Перше визначення (у вузькому розумінні) - це будь-яке протиправне діяння, яке здійснюється шляхом електронних систем, та метою якого є подолання захисту комп’ютерних систем та даних, які ними оброблюються. Друге визначення (у широкому розумінні) передбачає, що кіберзлочини - це протиправне діяння, яке здійснюється шляхом або у зв’язку з комп’ютерною мережею або системою (включаючи такі злочини як незаконне розповсюдження або зберігання інформації через комп’ютерні системи або мережі). З цього випливає, що характерною особливістю кіберзлочину ООН визначає те, що комп’ютер або комп’ютерна мережа (система) - це або засіб або ж предмет кримінального правопорушення. гідно з Конвенцією про кіберзлочинність (2001), яку Україна ратифікувала у 2005 році, визначається 4 види злочину за наступними родовими об’єктами: 1) правопорушення проти конфіденційності(включаючи такі злочини як: нелегальний доступ до комп’ютерної системи або її частини; нелегальне перехоплення комп’ютерних даних; втручання у комп’ютерні дані; втручання у комп’ютерну систему; зловживання пристроями (технічним або програмним забезпеченням з метою вчинення протиправних дій зазначених вище); 2) правопорушення пов’язані з комп’ютером(підробка, що включає дії з даними, спрямованими на фальсифікацію інформації; шахрайство, що включає протиправні дії з комп’ютерними даними або системою, спрямовані на нечесне набуття економічних переваг для себе чи інших осіб); 3) правопорушення пов’язанні із змістом інформації (дії з комп’ютерною системою спрямовані на поширення, купівлю,збут дитячої порнографії, ксенофобських або расистських матеріалів); 4)правопорушення, спрямовані на порушення авторських та суміжних прав (дії з даними або системою, які порушують права інтелектуальної власності особи). З цієї класифікації можна зробити висновок, що основними ознаками кіберзлочину є будь-які протиправні дії з комп’ютерною системою або комп’ютерними даними (визначення яких є у Конвенції), за яких вони є засобом або предметом кримінального правопорушення [5].
Отже аналізуючи вищенаведені думки науковців та законодавство України можемо навести такі особливі ознаки кіберзлочину:
- відсутність фактичного місця злочину, оскільки місцем вчинення такого протиправного діяння є кіберпростір.
- наявність спеціального знаряддя злочину, а саме комп’ютерної техніки.
- для вчинення такого злочину не вимагається взаємодія злочинця із жертвою чи певними матеріальними речами.
- такі злочини зазвичай вчиняються за короткий термін часу, та дозволяють ретельно замести сліди.
- можливість множинності об’єктів злочину.
- фактично кожен кіберзлочин має свій алгоритм його вчинення. Можемо зробити висновок, що кіберзлочин це один із найскладніших злочинів для розслідування і для його розкриття необхідна наявність спеціалізованої техніки, та фахівців в сфері ІТ-технологій.
Список використаних джерел:
- Т Тропина, ‘Киберпреступность: понятие, состояние, уголовно-правовые меры борьбы’ (автореф дис канд юрид наук, Дальневосточный государственный университет 2005)
- С Буяджи, ‘Правове регулювання боротьби з кіберзлочинністю: теоретико-правові аспекти’ (дис канд юрид наук, Класичний приватний університет ПВНЗ “Університет короля Данила” 2018)
- В Бєлєнький, ‘Відповідальність за кіберзлочини за кримінальним правом США, Великобританії та України’ (автореф дис канд юрид наук, Академія адвокатури України 2016)
- Про основні засади забезпечення кібербезпеки України: Закон України від 5 жовтня 2017 року № 2163-VIII (2017) 45 Відомості Верховної Ради України 403.
- Конвенція про кіберзлочинність 2001р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_575#Text