листопад

ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні (четверта міжнародна щорічна конференція)

Дицьо Д. Поняття та ознаки кіберзлочину

Добош З.

доцент кафедри цивільного права та процесу, к.ю.н.

Інституту права, психології та інноваційної освіти

НУ "Львівська політехніка"

Дицьо Д.

студентка групи ПВ-46

Інституту права, психології та інноваційної освіти

НУ "Львівська політехніка"

Модернізація сучасних технологій призводить до прогресу. Цей прогрес відбувається у всіх сферах життєдіяльності суспільства і як будь-яке явище має як позитивні так і негативні наслідки. Одним із негативних наслідків такого розвитку є поява нового виду злочинності, який важко якимось чином розкрити, адже рівень новітніх технологій дозволяє користувачам приховати практично всі сліди такого злочину. Саме поняття кіберзлочину є відносно новим проте серед науковців точаться суперечки щодо визначення цього поняття. Так, Т. Тропіна зазначає, що під кіберзлочинністю слід розуміти сукупність злочинів, що вчиняються в кіберпросторі за допомогою або через комп’ютерні системи чи комп’ютерні мережі, а також інших засобів доступу до кіберпростору в межах комп’ютерних систем або мереж і проти комп’ютерних систем, комп’ютерних мереж і комп’ютерних даних [1] .

З таким визначенням кіберзлочинності погоджуються О. Іванченко та інші вітчизняні науковці. Разом з тим С. Буяджи зауважує, що, акцентуючи увагу на специфіці кіберзлочинів та кіберпростору як осередку їх вчинення, автори цього визначення нехтують ознаками злочинності загалом, і пропонує: тлумачити кіберзлочинність як сукупність окреслених кримінальним законом вчинків, скоєних на тій чи іншій території або щодо об’єктів, розташованих на ній, за відповідний період часу, вчинених у віртуальному просторі шляхом деструктивного впливу на комп’ютерні системи, комп’ютерні мережі й комп’ютерні дані [2].

На наш погляд, доволі розлоге визначення кіберзлочину дає В. Бєлєнький. Він зазначає: Кіберзлочин – це винне, суспільно небезпечне, кримінально каране втручання в сферу безпеки обігу комп’ютерної інформації, роботу комп’ютерів, комп’ютерних програм, комп’ютерних мереж, несанкціонована модифікація комп’ютерних даних, а також інші протиправні суспільно небезпечні діяння, зроблені за допомогою комп’ютерів, комп’ютерних мереж і програм, а також за допомогою інших пристроїв із вбудованими процесорами і контролерами, які можуть мати доступ до інформаційного простору [3].

Край суперечкам серед науковців поклало закріплення поняття кіберзлочину на законодавчому рівні зокрема п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України” зазначається, що: «кіберзлочин (комп’ютерний злочин) – суспільно небезпечне винне діяння у кіберпросторі та/або з його використанням, відповідальність за яке передбачена законом України про кримінальну відповідальність та/або яке визнано злочином міжнародними договорами України» [4].

Що стосується міжнародних правових актів, то у доповіді Десятого Конгресу ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками(2000) було зазначено, що існує два розуміння кіберзлочинів. Перше визначення (у вузькому розумінні) - це будь-яке протиправне діяння, яке здійснюється шляхом електронних систем, та метою якого є подолання захисту комп’ютерних систем та даних, які ними оброблюються. Друге визначення (у широкому розумінні) передбачає, що кіберзлочини - це протиправне діяння, яке здійснюється шляхом або у зв’язку з комп’ютерною мережею або системою (включаючи такі злочини як незаконне розповсюдження або зберігання інформації через комп’ютерні системи або мережі). З цього випливає, що характерною особливістю кіберзлочину ООН визначає те, що комп’ютер або комп’ютерна мережа (система) - це або засіб або ж предмет кримінального правопорушення. гідно з Конвенцією про кіберзлочинність (2001), яку Україна ратифікувала у 2005 році, визначається 4 види злочину за наступними родовими об’єктами: 1) правопорушення проти конфіденційності(включаючи такі злочини як: нелегальний доступ до комп’ютерної системи або її частини; нелегальне перехоплення комп’ютерних даних; втручання у комп’ютерні дані; втручання у комп’ютерну систему; зловживання пристроями (технічним або програмним забезпеченням з метою вчинення протиправних дій зазначених вище); 2) правопорушення пов’язані з комп’ютером(підробка, що включає дії з даними, спрямованими на фальсифікацію інформації; шахрайство, що включає протиправні дії з комп’ютерними даними або системою, спрямовані на нечесне набуття економічних переваг для себе чи інших осіб); 3) правопорушення пов’язанні із змістом інформації (дії з комп’ютерною системою спрямовані на поширення, купівлю,збут дитячої порнографії, ксенофобських або расистських матеріалів); 4)правопорушення, спрямовані на порушення авторських та суміжних прав (дії з даними або системою, які порушують права інтелектуальної власності особи). З цієї класифікації можна зробити висновок, що основними ознаками кіберзлочину є будь-які протиправні дії з комп’ютерною системою або комп’ютерними даними (визначення яких є у Конвенції), за яких вони є засобом або предметом кримінального правопорушення [5].

Отже аналізуючи вищенаведені думки науковців та законодавство України можемо навести такі особливі ознаки кіберзлочину:

відсутність фактичного місця злочину, оскільки місцем вчинення такого протиправного діяння є кіберпростір.
наявність спеціального знаряддя злочину, а саме комп’ютерної техніки.
для вчинення такого злочину не вимагається взаємодія злочинця із жертвою чи певними матеріальними речами.
такі злочини зазвичай вчиняються за короткий термін часу, та дозволяють ретельно замести сліди.
можливість множинності об’єктів злочину.
фактично кожен кіберзлочин має свій алгоритм його вчинення. Можемо зробити висновок, що кіберзлочин це один із найскладніших злочинів для розслідування і для його розкриття необхідна наявність спеціалізованої техніки, та фахівців в сфері ІТ-технологій.

Список використаних джерел:

Т Тропина, ‘Киберпреступность: понятие, состояние, уголовно-правовые меры борьбы’ (автореф дис канд юрид наук, Дальневосточный государственный университет 2005)
С Буяджи, ‘Правове регулювання боротьби з кіберзлочинністю: теоретико-правові аспекти’ (дис канд юрид наук, Класичний приватний університет ПВНЗ “Університет короля Данила” 2018)
В Бєлєнький, ‘Відповідальність за кіберзлочини за кримінальним правом США, Великобританії та України’ (автореф дис канд юрид наук, Академія адвокатури України 2016)
Про основні засади забезпечення кібербезпеки України: Закон України від 5 жовтня 2017 року № 2163-VIII (2017) 45 Відомості Верховної Ради України 403.
Конвенція про кіберзлочинність 2001р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_575#Text