листопад

ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні (четверта міжнародна щорічна конференція)

Харитоненко І. О. КІБЕРЗЛОЧИННІСТЬ: ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ

Харитоненко І. О.,

аспірант Київського університету права

НАН України

Кіберзлочинність – це реальна глобальна загроза, адже її масштаб не обмежується кордонами однієї держави, сучасні глобальні комп’ютерні мережі охоплюють переважну більшість країн світу, що додатково сприяє різкому підвищенню кримінального комп’ютерного професіоналізму та високої мобільності злочинців.

Поняття «кіберзлочинність» часто вживається поряд із поняттями «комп’ютерна злочинність», «злочинність у сфері високих (інформаційних) технологій», «високотехнологічна злочинність». серед вищезазначених термінів поняття «кіберзлочинність» є найширшим та охоплює найбільше коло злочинних посягань у віртуальному середовищі, також його використання регулює міжнародне законодавство [1, с.172]. У 2017 році було прийнято Закон Про основні засади забезпечення кібербезпеки України. Цей Закон визначає правові та організаційні основи забезпечення захисту життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави, національних інтересів України у кіберпросторі, основні цілі, напрями та принципи державної політики у сфері кібербезпеки, повноваження державних органів, підприємств, установ, організацій, осіб та громадян у цій сфері, основні засади координації їхньої діяльності із забезпечення кібербезпеки [2]. У законі дається визначення наступних термінів:

кібератака - спрямовані (навмисні) дії в кіберпросторі, які здійснюються за допомогою засобів електронних комунікацій (включаючи інформаційно-комунікаційні технології, програмні, програмно-апаратні засоби, інші технічні та технологічні засоби і обладнання) та спрямовані на досягнення однієї або сукупності таких цілей: порушення конфіденційності, цілісності, доступності електронних інформаційних ресурсів, що обробляються (передаються, зберігаються) в комунікаційних та/або технологічних системах, отримання несанкціонованого доступу до таких ресурсів; порушення безпеки, сталого, надійного та штатного режиму функціонування комунікаційних та/або технологічних систем; використання комунікаційної системи, її ресурсів та засобів електронних комунікацій для здійснення кібератак на інші об’єкти кіберзахисту;
кібербезпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави під час використання кіберпростору, за якої забезпечуються сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового комунікативного середовища, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних загроз національній безпеці України у кіберпросторі;
кіберзагроза - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України у кіберпросторі, справляють негативний вплив на стан кібербезпеки держави, кібербезпеку та кіберзахист її об’єктів;
кіберзахист - сукупність організаційних, правових, інженерно-технічних заходів, а також заходів криптографічного та технічного захисту інформації, спрямованих на запобігання кіберінцидентам, виявлення та захист від кібератак, ліквідацію їх наслідків, відновлення сталості і надійності функціонування комунікаційних, технологічних систем;
кіберзлочин (комп’ютерний злочин) - суспільно небезпечне винне діяння у кіберпросторі та/або з його використанням, відповідальність за яке передбачена законом України про кримінальну відповідальність та/або яке визнано злочином міжнародними договорами України;
кіберзлочинність - сукупність кіберзлочинів.

Проте, як зазначають науковці, очевидно, що на сьогодні бракує як високих технологій, так і належних світових стандартів і методологій з кібербезпеки. Сьогодні фактично відсутня імплементація реальних заходів кіберзахисту в ІТінфраструктурах, слабий процес навчання і підвищення обізнаності в питаннях кібербезпеки. Очевидно, що закони – це не якась окрема від всіх нас сутність. Їх виконання – це наш головний обов’язок [3, с. 235]. Серед характерних ознак показників кіберзлочинності виділяють: стабільне зростання частки тяжких злочинів, груповий характер їх вчинення, а також рецидив злочинів, залежність географії поширення від фактору урбанізації. Відтак, й самі посягання характеризуються, по-перше, специфічною, комбінаційно-цифровою, обстановкою кіберпростору, по-друге, технологічно, системно-технічно та програмно визначеною операційною складовою кримінальної активності, спрямованої на віртуальні компоненти суспільних відносин, спричинення істотної шкоди яким знаходить свій опосередкований прояв у реальній дійсності. Рівень латентності кіберзлочинів складає близько 95%, що дозволяє віднести їх до категорії високолатентних. Також існує проблема невідповідності судової практики щодо призначення покарань за кіберзлочини характеру й ступеню їх суспільної небезпечності. В переважній більшості засуджені особи звільняються судом від кримінальної відповідальності; в половині випадків призначається більш м’яке покарання, ніж передбачено законом; лише у незначній кількості випадків суд призначає додаткове покарання у виді конфіскації майна (3 %) [4, с. 12].Основними ознаками кіберзлочинності є те, що: 1) кіберзлочини вчиняються у віртуальному просторі або в межах комп’ютерних мереж. віртуальний простір – це модульований за допомогою комп’ютера інформаційний простір, в якому містяться дані про осіб, факти, явища, процеси, представлені в математичному, символьному чи іншому вигляді. ці відомості знаходяться в процесі руху локальними і глобальними комп’ютерними мережами, зберігаються в пам’яті будь-якого фізичного або віртуального пристроїв, спеціально призначених для їх зберігання, переробки та передачі. Крім того, кіберзлочини можуть вчинятися за допомогою комп’ютерних систем або шляхом використання комп’ютерних мереж та інших засобів доступу до віртуального простору, а також проти комп’ютерних систем, комп’ютерних мереж і комп’ютерних даних. таким чином, електронно-обчислювана техніка може бути як засобом вчинення, так і предметом злочину; 2) кіберзлочинність має інтелектуальний характер – здійснення кіберзлочину вимагає певного набору знань, крім того інтелектуальність серед кіберзлочинців пропагується субкультурою хакерів, що дає їм стимул до розумового саморозвитку; 3) кіберзлочини, на відміну від інтелектуальних злочинів, доступні людям невисоких соціальних і вікових можливостей; 4) кіберзлочини є анонімними та неперсоніфікованими; 5) злочинця та жертву можуть розділяти тисячі кілометрів (віддаленість кіберзлочинів); 6) збиток від кіберзлочину часто здається жертві незначним порівняно з процедурою розслідування, яка здатна забрати час, але не гарантує притягнення до відповідальності винного та компенсації збитку (висока латентність кіберзлочинності) [5].

Виходячи з вищенаведеного, можна виділити наступні ознаки феномену кіберзлочинності через призму показників, що її характеризують:

кіберзлочинність – це соціальне явище, що проявляється в сукупності кіберзлочинів;
масштаб загроз інформаційному простору не обмежується кордонами однієї держави;
зміна кількісних та якісних показників кібезлочинності, зокрема різке підвищення кримінального комп’ютерного професіоналізму та високої мобільності злочинців;
рівень кіберзлочинності тісно пов’язаний з економічним рівнем розвитку суспільства у різних державах та регіонах;
кібернетичні загрози швидкозмінні та високотехнологічні;
високий рівень латентності;

Список використаних джерел

Іванченко О. Ю. Кримінологічна характеристика кіберзлочинності, запобігання кіберзлочинності на національному рівні // Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. – 2016. – № 3. – с. 172-177.
Про основні засади забезпечення кібербезпеки України: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2017. – № 45. – Ст. 403.
Біленчук П. Д. Кібербезпека і засоби запобігання та протидії кіберзлочинності й кібертероризму / П. Д. Біленчук, Т. В. Обіход // Часопис Київського університету права. - 2018. - № 3. - С. 235-239.
Кравцова М.О. Кіберзлочинність: кримінологічна характеристика та запобігання органами внутрішніх справ: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Харків. 2016. 19 с.
Голіна В.В., Головкін Б.М. Кримінологія: загальна та особлива частини: навч. посіб. Харків: Право, 2014. 513 c.