ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні (четверта міжнародна щорічна конференція)

Бараненко Р. В.,

Херсонський факультет ОДУВС, доцент

кафедри, кандидат технічних наук, доцент

ORCID: 0000-0002-5231-6248

Кириченко В. Д.,

Херсонський факультет ОДУВС, курсант

Діяльність будь-яких сфер сучасного суспільства неодмінно охоплює застосування інформаційних та комунікаційних технологій. Безумовно, всесвітня комп’ютеризація та глобалізація позитивно впливає на розвиток нових технологій, які полегшують життя людей. Крім того, більшість функцій державної влади, банківської, транспортної та інших систем країни реалізовані з допомогою комп’ютерної техніки та інших телекомунікаційних систем.

Людині у модерному суспільстві необхідний набагато більший обсяг інформації, ніж раніше. Інформаційна потреба суспільства зростає з кожним роком, а отже зростають і ризики, які супроводжують діяльність людини або відповідної організації в кіберпросторі. Проте децентралізація структури кіберпростору й відсутність у ньому національних кордонів також зумовили розвиток можливостей для зростання комп’ютерної злочинності [1]. Вона має безліч негативних наслідків, які проявляються у тому, що виникає реальна загроза заподіяння шкоди нормальному функціонуванню засобів комп’ютерної техніки, під якими будемо розуміти електронно-обчислювальні машини, комп’ютери тощо.

Тому дуже важливим на сьогодні є питання кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень у цій сфері, зокрема пов’язаних із створенням з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів (ст.361-1 КК України).

Під кіберправопорушеннями будемо розуміти суспільно небезпечні, протиправні, кримінально карані, вчинені суб’єктом кримінального правопорушення винні діяння, які завдають шкоди інформаційним відносинам, засобом забезпечення нормального функціонування яких є електронно-обчислювальні машини, автоматизовані системи, комп’ютерні мережі або мережі електрозв’язку (ст.ст. 361 – 363-1 КК України) [2, с.111].

М.О. Сивицька вважає, що родовим об’єктом цієї групи кримінальних правопорушень виступає інформаційна безпека, під якою розуміється специфічна група суспільних відносин, зміст якої складають права та інтереси різних суб’єктів у сфері забезпечення безпеки використання інформації та інформаційних ресурсів, необхідних для нормальної життєдіяльності соціуму [3, с.86-88.].

Безпосередній об’єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 361-1 КК України, складають суспільні відносини власності на комп’ютерну інформацію та відносини надання й отримання послуг електрозв’язку [2, с.134].

Тут важливо зазначити, що диспозиція ст. 361-1 КК України в принципі не передбачає варіант «використання шкідливого програмного засобу», а тільки «створення з метою використання», «поширення» або «збут» такого програмного чи технічного засобу. Таким чином, безпосереднє використання суб'єктом ним же створеної шкідливої програми і отримання з її допомогою несанкціонованого доступу до інформації або порушення роботи комп'ютера утворює сукупність кримінальних правопорушень (ст. 361-1 і ст. 361 КК) [4].

Поняття «комп’ютерний вірус» не можна ототожнювати з усіма створеними або зміненими комп’ютерними програмами, призначеними для незаконного знищення, перекручення, зміни або блокування комп’ютерної інформації, забезпечення незаконного доступу до неї, а також втручання у процес функціонування останніх (шкідливими програмами). Основним критерієм розмежування комп’ютерних вірусів від усіх інших шкідливих програм, повинно стати те, що обов’язковою властивістю вірусів є їхня здатність «автономно», без участі людини, копіюватися в різні області пам’яті комп’ютера. У будь-якому випадку визначати, чи є певна комп’ютерна програма вірусом, можна виключно на підставі висновку експерта [5, с.75].

Предмет даного кримінального правопорушення складається з таких елементів, як 1) електронно-обчислювальна машина (ЕОМ) – це і є той самий комп'ютер, тобто сукупність технічних засобів, які призначені для обробки інформації, що здійснюється автоматично під час вирішення обчислювальних та інформаційних задач; 2) автоматизовані комп'ютерні системи (АКС) являють собою комплекс взаємопов'язаних ЕОМ, програмного забезпечення та периферійного обладнання, які необхідні для автоматизації процесу прийому, зберігання, обробки, пошуку і видачі інформації безпосередньо споживачам; 3) комп'ютерні мережі (мережа ЕОМ) – це поєднання двох і більше комп'ютерів (ЕОМ) та систем, що пов'язані між собою і розташовуються на зафіксованій території та призначені для колективного користування спільними мережними ресурсами; 4) носії комп'ютерної інформації. Ними можуть бути фізичні об'єкти або машинні носії, які орієнтовані на постійне зберігання, передачу і обробку певної комп'ютерної інформації. До них можна віднести флешки, жорсткі диски тощо; 5) безпосередньо комп'ютерна інформація будь-кого типу (текстова, графічна, цифрова чи інша інформація (дані, відомості) про осіб, предмети, події, яка перебуває в електронному форматі, зберігається на відповідних електронних носіях і може бути використана, оброблювана або змінена за допомогою ЕОМ (комп'ютерів) [6].

Шкідливі комп’ютерні програми пропонується розглядати також одним з предметів кіберправопорушення [7, c.1165]. Ці програмні та технічні засоби мають задовольняти наступним вимогам:

1. є шкідливими;
2. призначені саме для несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку [8].

Дане кримінальне правопорушення (ч.1 ст. 361-1 КК України) є кримінальним правопорушенням з формальним складом і для наявності його об’єктивної сторони не є обов’язковим факт настання суспільно небезпечних наслідків.

Характерною особливістю таких кримінальних правопорушень є те, що вони вчиняються, зазвичай, шляхом активних дій [9, с.154-159].

Об’єктивна сторона злочину характеризується наступними альтернативними діями:

1. створення з метою використання шкідливих програмних чи технічних засобів, призначених для несанкціонованого втручання в роботу ЕОМ, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку;
2. розповсюдження таких програмних чи технічних засобів;
3. збут вказаних програмних чи технічних засобів [6, с.465].

Під створенням розуміється розробка або виготовлення саме нової шкідливої програми або технічного засобу, а також модифікація наявного засобу, яка має наслідком зміну його основних властивостей. Що стосується використання вищезазначених програм чи технічних засобів, то це дії, які орієнтовані на застосування цих засобів згідно з їхніми властивостями і призначенням [10].

Розповсюдженням з використанням комп’ютерної мережі називають надання доступу до шкідливих програм завдяки їх розміщенню на тих чи інших мережних носіях інформації або безпосередньому розсиланню електронною поштою користувачам копій шкідливих програм.

Окрім простого передавання шкідливих програм є завчасне їх встановлення до комп’ютерів, систем тощо, які, наприклад, виставлені на продаж або передаються в оренду.

Збут відрізняється від розповсюдження тим, що він передбачає відчуження предмета кримінального правопорушення [11, с.757].

Що стосується суб’єктивних ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 361-1 КК України, то суб’єкт – загальний [12].

Отож суб’єктом цього кримінального правопорушення є фізична особа, яка є осудною, а також вчинила таке правопорушення у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність відповідно до кримінального законодавства України (ч.1 ст. 18 КК України).Якщо вищенаведене кримінальне правопорушення було вчинено юридичною особою, то за даний злочин відповідати перед законом буде безпосередній виконавець.

Суб'єктивна сторона характеризується виною у формі прямого умислу [10]. Отож особа має усвідомлювати суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачати можливі суспільно небезпечні наслідки й бажати їх настання (ч.2 ст. 24 КК України) [13].

Також законодавець передбачає наявність мети скоєння кримінального правопорушення, яка впливає на кваліфікацію. Для вчинення кримінального правопорушення у формі створення шкідливої програми або технічного засобу обов'язковою ознакою є наявність мети використання, розповсюдження або збуту такого засобу у майбутньому [10].

Тому аналіз складу даного кримінального правопорушення та особливостей його кваліфікації є ефективним інструментом на шляху боротьби з кіберзлочинністю.

Список використаних джерел:

1. Ben-Itzhak Y. Organized Cybercrime. ISSA Journal. 2008. October. URL: https://dev.issa.org/Library/Journals/2008/October/Ben–Itzhak–Organized%20Cybercrime.pdf(дата звернення 23.11.2020).
2. Карчевський М.В. Кримінально-правова охорона інформаційної безпеки України : монографія. Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2012. 528 с.
3. Сивицкая Н.А. Уголовная ответственность за компьютерные преступления в странах СНГ и Балтии (сравнительный анализ законодательства). Проблемы правовой информатизации. 2004. Вып. 1. С.86-88.
4. Бараненко Р.В. До питання визначення об’єкта комп’ютерних злочинів. Шляхи реформування юридичних наук у європейський простір: теоретико-практичний аспект : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Херсон : ХФ ОДУВС, 2020. С.7-10.
5. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / НАНУ. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. Київ, 2002. 228 с.
6. Кримінальне право України: Особлива частина : підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти. URL: https://www.e-reading.club/chapter.php/1002705/77/Bazhanov_M._-_Kriminalne_pravo._Osobliva_chastina.html
7. П.П. Андрушко [Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 2-е вид., перероб. та доп. / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. Київ, 2008. 1428 с.
8. Карчевський М.В. Злочини в сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв'язку (тези лекцій). URL: http://it-crime.at.ua/index/tezi_lekcij/0-31
9. Козак Н.С. Кримінально-правова характеристика злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку. Збірник наукових праць Ірпінської фінансово-юридичної академії (економіка, право). 2013. Вип. 2. С.154-159.
10. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. URL: http://legalexpert.in.ua/komkodeks/uk/81-uky/2071-361-1.html
11. Дудоров О.О., Хавронюк М.І. Кримінальне право: навчальний посібник. Київ : Ваіте, 2014. 944 с.
12. М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 7-ме вид., переробл. та допов. Київ : Юридична думка, 2010. 1288 с.
13. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 р. №2341-ІІІ. Дата оновлення: 27.10.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text (дата звернення: 23.11.2020).