ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні (четверта міжнародна щорічна конференція)

Протиняк А.Р. 

студентка 4 курсу 

Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти

Національного університету «Львівська політехніка»

Василів С.С. 

старший викладач кафедри цивільного права та процесу 

Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти

Національного університету «Львівська політехніка»

Складовою частиною захисту прав людини є захист її споживчих прав. Особливого значення набуває  питання захисту прав споживачів у сфері електронної торгівлі. Все частіше споживачі в сучасних умовах обирають саме такий спосіб придбання товарів, робіт та замовлення послуг. Однак разом із збільшенням покупок через інтернет, збільшується і кількість порушень прав споживачів. 

Серед найбільш поширених порушень підприємців у інтернет-торгівлі можна виділити, насамперед: відсутність інформації про продавця та інформації про порядок подання претензій в разі їх виникнення; відмова забезпечити заміну або гарантійний ремонт товару; відмова у поверненні грошових коштів за товар неналежної якості; невідповідність товару до вимог нормативних актів; невідповідність документів, що супроводжують товар; зміна ціни товару під час його доставки. Крім цього в інтернеті є багато шахраїв, які виманюють кошти за товар, але не надсилають його [1, с. 42]. 

У вересні 2015 року Верховна Рада України, реалізуючи запит підприємців, а також споживачів про врегулювання відносин по придбанню товарів, робіт чи послуг в мережі Інтернет, прийняла Закон України «Про електронну комерцію», який визначає особливості укладення електронних правочинів.

В той же час, крім зазначеного Закону, діяльність інтернет-магазинів регулюється і загальними положеннями законодавства, такими як, Конституція України (якою закріплено загальне право на підприємницьку діяльність), Господарський та Цивільний кодекси України, Закон України «Про захист прав споживачів», «Про рекламу», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист персональних даних» та інші.

На сьогодні в Україні будь-який спір, що виник між продавцем (виконавцем, постачальником) і покупцем (замовником), який придбав товар, роботу або послугу в інтернеті, можна вирішити трьома способами.

Перший варіант, коли витрачена сума невелика, покупець (замовник) може змиритися з даремно витраченими грошима, залишити негативні відгуки на сайті і різних форумах.

Другий варіант полягає в тому, що зібравши докази того, що продавець не правий, можна звернутися до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захиступрав споживачів. Ця служба за результатами перевірки, може накласти на суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг стягнення, а в гіршому випадку передати матеріалиперевірок органам досудового розслідування, якщо дії цих осіб містять ознаки кримінального правопорушення.

Третій варіант – суд, до якого слід звернутися, зібравши всі документи і докази, що свідчать про недобросовісність і незаконність дій інтернет-магазину.

Розглядаючи судову практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів, можна окреслити коло фактів, які підлягають доказуванню по будь-якій справі про захист прав споживачів (крім деліктних позовів). Це: чи мало місце придбання продукції (замовлення послуги); чи надавалась інформація про товар (послугу) і яка саме; відомості про властивості товару та відповідність їх потребам споживача та вимогам встановлених нормативів; чи мало місце використання товару; чи мало місце заподіяння шкоди, що завдана життю, здоров'ю або майну споживача [2].

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Тобто, усі вищезазначені обставини повинен доводити споживач. Він повинен їх доводити за допомогою передбачених законом засобів доказування: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків (ч.2 ст.76 ЦПК України) [3].

На перший погляд здається, що факт придбання продукції у конкретного продавцяможна легко довести. Однак, саме у випадках придбання продукції через Інтернет із цим виникають труднощі. Адже, переважна частина інформації в даному виді торгівлі надається в електронному вигляді.

В інтернет-торгівлі фактом придбання, товару, продукції  чи замовлення послуги є укладений електронний договір. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»  електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) ( шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар( ч.11 ст 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Саме ці документи зможуть підтвердити придбання продукції, товару чи замовлення послуги покупцем (замовником) [4].

Крім загальних порушень прав, споживач з метою захисту свого права на інформацію про продукцію має право на звернення із позовом до продавця (виробника, виконавця) внаслідок надання недостовірної, несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця).

Зазначені позови Ю. Ю. Рябченко умовно поділяє на дві групи: 1) позови, що мають своїм предметом відшкодування збитків; 2) позови, що мають своїм предметом відшкодування шкоди, завданої життю, здоров’ю або майну споживача. Доказовими фактами можуть бути відповідно факт розходження властивостей товару із інформацією про них, або факт надання інформації іноземною мовою, висновок експерта про неспівпадіння властивостей товару та мети його використання; дані про наявність у споживача шкоди завданої життю, здоров’ю або майну , встановлені за допомогою експертиз [5, с.486].

Для розвантаження системи судів запобігти порушенню прав покупців, замовників, споживачів електронної торгівлі можна шляхом запозичення зарубіжного досвіду. Так, наприклад, у країнах ЄС, присутня розгалужена громадянська система захисту споживачів і діє реєстр доброчесних продавців (наприклад, в Німеччині, Франції та Швейцарії ведеться загальнодоступний реєстр сумлінних продавців у податкових органах). У США та інших країнах британського права надається перевага інструментам вільного підприємницького саморегулювання й ефективному судовому захисту. Крім цього в багатьох країнах заборонено інтернет-торгівлю суб'єктам, які не розкривають реєстраційної інформації (мова йде про інтернет-магазини, телефони яких не верифіковані або не прив'язані до паспортних даних фізичної особи-підприємця). Ефективним є механізм депонування коштів банківськими установами або маркетплейсами. Такий інструмент ефективно працює, зокрема, в Китаї. Продавець може отримати кошти від споживача лише після повного виконання своїх зобов'язань [6].

Отже, в Україні є певні способи захисту прав споживачів, покупців, замовників в сфері електронної торгівлі, але вони не є досконалі і потребують багато витрат і часу. Для попередження порушень їх прав, можна запозичити зарубіжний досвід. Крім цього, важливо зазначити, що чим більше споживачі, покупці, замовники будуть відстоювати свої права, тим менше буде спостерігатись порушень у сфері електронної торгівлі.

Список використаної літератури:

1. Бражніченко І.О., Кравченко А.О. Особливості захисту прав споживачів при купівлі товарів через мережу інтернет. Актуальні питання захисту прав споживачів: матеріали Всеукраїнського круглого столу, м. Ірпінь, 20 грудня 2018 року. Ірпінь: Університет ДФС України, 2019.   С. 42-45. 
2. Судова практика з розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів від 01.02.2013 № n0006700-13. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0006700-13#Text (дата звернення 23.11.2020)
3. Цивільний процесуальний кодекс України : Закон України від 18.03.2004 р. № 1618-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text (дата звернення 23.11.2020)
4. Про електронну комерцію: Закон України від 03.09.2015 р. № № 675-VIII. Дата оновлення 19.04.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#Text (дата звернення: 23.11.2020).
5. Рябченко Ю.Ю. Судовий захист споживачів при придбанні продукції через Інтернет (постановка проблеми). Форум права. 2009.  № 1.  С. 484–490. URL: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/3143/sudoviy_zahist_prav_spozhivachiv_pri_pridbanni_produkciyi_cherez_internet_postanovka_problemi_.pdf?sequence=2&isAllowed=y
6. Що заважає українській електронній торгівлі стати цивілізованою? Першочергові кроки для захисту інтернет-покупців. URL: https://www.epravda.com.ua/rus/columns/2020/06/22/662046/