ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні (четверта міжнародна щорічна конференція)

Золотар О. О.,

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник,

Науково-дослідний інститут інформатики і права

Національної академії правових наук України

Сьогодні вже нікого не потрібно переконувати в актуальності питання щодо можливості дистанційно реалізувати своє право на участь в управлінні державними справами у формі голосування на виборах. Події 2020 року з одного боку, інтенсифікували діджиталізацію соціополітичних процесів, а з іншого – виявили її слабкі місця. В українському політико-правовому дискурсі триває активне обговорення питання щодо онлайн-голосування, яке вже не стоїть як кілька років тому – «бути чи не бути», а скоріше – як саме його реалізувати і при цьому забезпечити належний рівень захисту прав громадян. Адже, основою представницької демократії є саме вибори, і відповідно саме виборчий процес є відображенням ступеню демократизації суспільства.

Для початку, що маємо на увазі під терміном онлайн-голосування, в інших мовних традиціях воно також може мати назву «інтернет-голосування» (i-voting). Онлайн-голосування значною мірою стосується технічної сторони процесу виборів, коли виборець має можливість віддати свій голос за допомогою телефону, ноутбука чи іншого пристрою, незалежно від місця свого перебування. Термін «електронне голосування» є дещо ширшим, оскільки охоплює кілька різних видів використання ІКТ на виборах, які можуть бути розташовані як на території виборчої дільниці, так і будь-де, а також може стосуватись способів підрахунку голосів. 

Основою виборчого процесу є довіра суспільства. Виборчий процес не має самостійної цінності. Вона виникає завдяки довірі населення. У випадку традиційних виборів ця довіра є результатом існування чіткого і точного закріплення виборчого процесу в нормативно-правових актах, та багатостороннього, в т.ч. громадянського, нагляду на всіх етапах. Наприклад, завдяки тому, що виборчі комісії формуються з громадян з різними політичними поглядами, можна розраховувати на неупередженість процесу. Хоча, в кожному процесі можуть мати місце помилки. У разі будь-якої неточності голоси можуть бути перераховані, але не у випадку програмної помилки. За її наявності результати голосування складно (якщо не неможливо) перевірити особі без відповідних технічних знань та без доступу до відповідних алгоритмів.

Електронне «голосування» ставить під сумнів основи соціальної довіри.  Тобто, моніторинг правильності ходу виборів в такому випадку вже не належить громадськості, а за нього відповідають фахівці, які писали та адміністрували системний код. Таким чином, порушується принцип «публічності і відкритості виборчого процесу, усіх його процедур з урахуванням обмежень, встановлених законом, належного інформування виборців та інших суб’єктів виборчого процесу», який передбачений в п.5 ст. 21 Виборчого кодексу [1].

Вибори є одним із ключових процесів національної безпеки. Тому їм потрібні особливо міцні гарантії їх правильного та безпечного перебігу. Організація електронних виборів пов’язана з безліччю викликів, що впливають на процес голосування. В Австралії під час місцевих виборів 2015 року було поставлено під сумнів десятки тисяч голосів, які, на думку експертів, могли зазнати хакерських атак. У 2003 році в Бельгії один з кандидатів отримав кілька тисяч додаткових «фіктивних» голосів, а в Канаді сталася DDOS атака, внаслідок якої збір та підрахунок голосів суттєво затримались. Також у Канаді у 2018 році було механічно пошкоджено кілька десятків електронних виборчих скриньок. Фінляндія, у свою чергу, не ввела електронного голосування. У 2008 році там були використані електронні скриньки для голосування, але вони були спроектовані з помилкою, що призвело до скасування 2 % голосів - через нечіткі вказівки програми голосування користувачі не змогли віддати свій голос.

У Нідерландах у 2006 році ліцензію на понад тисячу електронних бюлетенів для голосування було відкликано, коли виявилося, що їх можна "підслухати" з відстані 40 метрів. А в Сполучених Штатах на початку 2020 року при проведенні кокусів[1] демократів в Айові система не спрацювала, з заявою самих демократів – «це був не злам і не втручання, проблема зі звітністю — додаток не відкривався» [2]. Така ситуація призвела не тільки до збільшення рівня недовіри громадян до  цифрових систем, а й сильно вдарило по рейтингу демократів. 

Окрім того, напрошується питання про корупцію. Адже такий збіг міг бути не суто технічною помилкою, а й цілеспрямованим втручанням в систему. В умовах тотальної цифровізації насилля стає також цифровим. Таким чином, актуалізується загроза цифрової диктатури - необмеженої влади за рахунок концентрації можливості (не права!) приймати рішення в одних руках. Спрощується обмеження свободи правовими способами і стає можливим обмеження волі шляхом інформаційних впливів.

Таким чином, збої в системах голосування підривають довіру до держави і до демократії. Це потрібно враховувати при запровадженні «електронних»  виборів, над чим працюють сучасні урядовці. На запит міністерства цифрової трансформації України було проведено дослідження доцільності запровадження нових виборчих технологій Міжнародною фундацією виборчих систем (IFES) за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії (UKaid) [3]. За результатами дослідження найбільш критичним аспектом є процес встановлення результатів виборів. У зв’язку з цим мають важливе значення питання кібербезпеки, низький рівень соціальної довіри, а також дієвість механізму ідентифікації особи. 

Відкритим також залишається питання забезпечення таємниці голосування. Адже окрім технічного забезпечення виключення можливості отримання інформації про те, хто за яку політичну силу чи кандидата віддав свій голос після завершення голосування, існує необхідність  гарантувати таємницю голосування в сам момент волевиявлення. А тут вже йдеться не лише про програмне забезпечення, а й про надійність техніки та людський фактор. Як виключити можливість «шпіонських» вірусних програм на гаджетах, з яких здійснюється голосування, або ж усунути ймовірність втручання в процес з боку членів сім’ї, роботодавців чи інших осіб?

В сучасному українському законодавстві відсутні правові норми, які б визначали можливість проведення онлайн-голосування на виборах.  Виборчий кодекс концептуально розроблявся з огляду на інші історико-культурні умови функціонування українського суспільства. В Україні впровадження демократії від самого початку було ускладнене радянським минулим, що «залишило у спадщину» низьку активність громадянського суспільства, відсутність вкорінених в суспільній свідомості демократичних традицій, бюрократичну корумповану систему органів влади. За останніми дослідженнями соціологів, активне ядро суспільства в Україні складає біля 20 %. Активне ядро – це та частина громадян, яка готова витрачати свій час на вирішення суспільно важливих питань [4]. Після кожної з українських «революцій» - «помаранчевої» та «революції гідності», соціальна активність суттєво зростала, проте згодом ситуація ускладнювалась політичною і економічною нестабільністю, а останні роки – ще й зовнішнім втручанням, що призводило до чергового падіння громадянської активності. 

Професор Оксфордського університету С. Коулмен, на нашу думку, влучно охарактеризував сучасний стан громадянського суспільства: «Розмитість демократичного простору збігається з атрофією громадянської культури. Сьогодні більше людей, ніж будь-коли, можуть голосувати, але найменше, ніж будь-коли за всю історію цього універсального права, ним користуються.»[5]. Безсумнівно, впровадження онлайн-голосування дозволить спростити можливість голосувати окремим категоріям громадян - хто проживає за кордоном, у сільській або інших віддалених від виборчих дільниць місцевостях, а також люди з обмеженими фізичними можливостями. Проте, на нашу думку, зменшення прозорості процесів, збільшення ризиків фальсифікації результатів призведуть до зниження суспільної довіри до результатів голосувань, а отже і до виборів в цілому.

Список використаної літератури

1. Виборчий кодекс України від 19 грудня 2019 року № 396-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/396-20#Text
2. Невдалий старт в Айові: як пройшов перший відбір кандидата у президенти США від демократів URL:   https://hromadske.ua/posts/nevdalij-start-v-ajovi-yak-projshov-pershij-vidbir-kandidata-u-prezidenti-ssha-vid-demokrativ
3. Мінцифра активно працює над запровадженням електронних виборів в Україні URL: https: //thedigital.gov.ua/news/mintsifra-aktivno-pratsyue-nad-zaprovadzhennyam-elektronnikh-viboriv-v-ukraini
4. Махначова Н. М. Е-демократія як інструмент розвитку громадянського суспільства та ефективного партнерства в публічній сфері. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/10_2018/25.pdf

5. Електронне урядування та електронна демократія: навч. посіб.: у 15 ч. / за заг. ред. А.І. Семенченка, В.М. Дрешпака.  К., 2017. Частина 3: Електронна демократія: основи та стратегії реалізації / [Н.В. Грицяк, А.І. Семенченко, І.Б. Жиляєв].  К.: ФОП Москаленко О. М., 2017. 84 с.